Гірськолижний форум - История развития г/л спорта

По численних просьбах та пісьмах трудящіхся :wink: у даній гілці розміщу трохи історичних фактів, які були зібрані та оброблені мною у процесі дослідження даного питання :). Текст подаю українською мовою.

Зародження

Перші спуски з гір відбувалися через життєву необхідність. Дійсно, якщо ви живете високо в горах і вам треба щодня по глибокому снігу сходити вниз, то прийдеться освоїти повороти на лижах. Тепер вже невідомо, хто першим з людей встав на лижі, але суперечка про це продовжується до сьогоднішнього дня.

Одні вважають, що перші лижі з’явилися у народів, що населяли північні райони сучасної Росії (Комі, Ямал, північний Захід Сибіру, райони Центральної півночі Якутії і Чукотки), інші вважають, що першими були народи Скандинавських країн (стародавня Лапландія).

Існують документальні підтвердження того, що лижі були відомі і використовувались у Карелії та на побережжі Білого моря. Знайдені в Залавруге (Карелія) наскальні зображення людей з лижами і палицями – петрогліфи (малюнки на камені) – вчені відносять до епохи неоліту. До наших днів дійшли стародавні легенди і оповідання, що розповідають про доблесних мисливців і воїнів, що користувалися лижами як засобом пересування. Особливо незамінними лижі були на полюванні. Широкі лижі не давали людині провалитися в глибокий сніг і значно підвищували швидкість його пересування в погоні за здобиччю. Стародавні скандинави влаштовували прототипи сучасних змагань по лижному спорту і навіть швидкісному спуску, хоча правил у той час, звичайно, не існувало. Почесний титул кращого лижника прагнули носити навіть королі, такі популярні були лижі у народів Скандинавії.

У 1767 році була видана книга Кнута Лімса, ілюстрована картинками, на яких стародавні жителі Лапландії (північ Фінляндії) відправляються на лижах полювати. При розкопках у Новгороді була виявлена лижа (довжина 195 см, ширина 8 см), що має сучасну форму (носок заломлений вгору, отвір для ременя–кріплення). Археологи відносять її виготовлення на першу половину століття. Перша згадка про лижі на Русі, відноситься до 1444 року. Князь Василь III послав на виручку рязанцем свої війська. Очолювані воєводами Василем Оболенським і Федором Голятевим російські воїни на лижах зробили швидкий маневр і, зайшовши ворогу в тил, змусили його втікати і цим завдали йому нищівної поразки. Збереглися і пізніші документи, що свідчать про застосування лиж на Русі.

Англійське слово «ski» походить від старонорвежського «скіо», що означало «колоти дрова» або «розколоте навпіл поліно». У Норвегії й народилося слово «слалом», воно означає «слід на снігу», що залишається лижником, який спускається. Найдавніші лижі знаходяться в Лижному музеї в Осло: їх довжина 110 см, ширина 20 см. Приблизно таких же розмірів були лижі у мисливців протягом багатьох століть: такими лижами і зараз користуються мисливці і звіролови Гренландії, Аляски, жителі Півночі, Сибіру, Далекого Сходу.

Чим все–таки були перші лижі і як вони придбали сучасний вигляд, напевно, залишиться нерозгаданою загадкою, проте існують деякі припущення про еволюцію лиж. Можливо, це були гілки дерев, на які людина клала вантаж або здобич, щоб полегшити його доставку до житла.

З часом конструкції лиж і саней удосконалювалися. Лижам надавалися такі форми і розміри, щоб на них можна було тягнути сані і відштовхуватися. В результаті подібних змін з’явилися широкі лижі, які дотепер використовуються багатьма північними народами. Згодом з’явилися довершені конструкції, так звані канадські і альпійські овальні лижі. Виникло декілька видів лиж – бігові і гірські, призначені для спуску з гір. До середнього варіанту між бігові і гірськими лижами можна віднести широкі, підбиті хутром мисливські лижі, розташування ворсу в яких спереду назад зберігає можливість відштовхуватися і тягнути за собою вантаж, у той же час лижі можуть злегка ковзати вперед. Не дивлячись на швидке вдосконалення конструкцій лиж, більшість північних народів продовжують користуватися лижами «на хутрі». Цей тип лиж дійшов до наших днів майже без змін. Це підтверджують стародавні лижі з лопатоподібною палицею, знайдені в Кальверстреське (Вестерботен, Швеція), датовані кінцем кам’яного століття. Ці лижі одержали назву мисливських, і, не дивлячись на те що форма лиж і кріплень постійно зазнає ряд деяких змін, використання в них хутра залишається постійним.

Залежно від умов навколишнього середовища і ландшафту лижі також мають певні відмінності. На рівнинах з глибоким і рихлим сніжним покривом мисливці застосовують дуже широкі, з примітивним кріпленням у вигляді ременя, лижі. Майже скрізь використовуються палиці, використовуваною для управління при спуску. У горах Уралу і на Алтаї використовують вужчі лижі з такими ж примітивними кріпленнями у вигляді ременів. Жителі Комі користуються прототипом жорсткого кріплення у формі дерев’яної дужки.

Добавлено через 1 минуту

Поява палиць та еволюція лиж

Палиці, особливо парні, з’явилися набагато пізніше. Спочатку була одна палиця з кільцем, а вже потім, з розвитком бігових лиж, на рубежі XVI–XVII століть з’явилися парні палиці. Проте ходіння з однією палицею існувало аж до кінця століття. І навіть з розвитком лижного спорту використання парних палиць вважалось «псуванням стилю» лижного бігу.

З появою лижного спорту лижі видозмінилися: вони стали значно вужчі і довші. Користувалися для катання по снігу і однією лижею: відштовхувалися ногою, як на самокаті. У північних країнах поширені були широкі лижі із загостреними кінцями спереду і ззаду. На півдні, в гірських районах, лижі робили сильно потовщеними посередині – тут видовбувалося поглиблення під ступню: це було зручно для поворотів при спуску. Щоб лижі не зісковзували назад при підйомі в гору, їхню бігову поверхню частково або повністю оббивали камусом – шкірою з ніг лося або оленя, хутром нерпи, тюленя. Кріпленнями довгий час служили дві ремінні петлі: одна кріпила носок ступні на підйомі, друга охоплювала п’яту. Такими лижами користувалися полярні експедиції, зокрема, експедиція Фрітьофа Нансена. До речі, він написав про лижі цілий трактат, в якому давав докладні вказівки, як ними управляти при спуску з гір. Таким чином, можна вважати великого полярного дослідника першим гірськолижним тренером.

Поступово мінялася ширина лиж, особливо посередині; щоб на лижах було легше повертати, на задниках черевик стали робити натяжне кріплення, а носок укладати в залізні скоби. У міру того як піонери гірськолижного спорту удосконалювали техніку поворотів і збільшували швидкість спусків, мінялася і конструкція лиж. Щоб вага лижника рівномірно розподілялася по всій довжині лиж, їм була додана плавна кривизна, яка одержала назву вагового прогину. Щоб лижі краще тримали слід, зберігали напрям, в бігові поверхні робили поглиблення – жолоб. Для більшої міцності і гнучкості лижі стали виготовляти з декількох шарів деревини різних порід: берези, ясена, буку. Щоб бігові поверхня не так швидко зношувалася, не ставала «круглою» і мала краще зчеплення зі снігом, її стали обкантовувати особливо міцною деревиною, а з часом – металевими кантами. На початок зародження лижного спорту, лижі рівнинні мало чим відрізнялися від гірських і змагання нерідко, окрім бігу по рівнині, включали спуски з схилів навколишніх гір і стрибки з трампліну. Подібне лижне троєборство довгий час зберігало свої права в різних країнах.

Добавлено через 3 минуты

Перші змагання та стилі катання

Перші згадки про використання лиж як спортивного засобу з’явилися в Скандинавії в 1555 році. У книзі О. Магнуса описані справжні лижні гонки зі справжніми призами.

Історично прийнято вважати, що перші лижні змагання пройшли в норвезькому місті Тромсе в 1843 році. У той час біг по рівнині і спуск з гори були єдиним видом змагань, розділення на рівнинні і гірські лижі відбулося тільки в 1879 році, коли жителі містечка Телемаркен влаштували недалеко від норвезької столиці на горі Гусбі перші гірськолижні змагання. Відомі своєю майстерністю спусків з гір, вони викликали на змагання лижників Хрістіанії (так називалася нинішня столиця Норвегії Осло).

Змагання на Холменколлерськіх горах зібрали величезну кількість глядачів. За описом очевидців, лижники спускалися по дуже крутому схилу, з якого «спускатися було майже неможливо». Видовище було настільки незвичайним і захоплюючим, що чутки про нього прокотилися по всій Європі. Кращі лижники столиці були осоромлені. Вони «спускалися згорбленими», боязко гальмували, перекидаючи палицю з одного боку на іншу, а з трамплінів не стрибали, а «звалювалися мішками». Зате спортсмени з Телемаркена «їхали гордо випрямившись, замість палиці демонстративно тримаючи в правій руці ялинову гілку», з трампліну пролітали 25 метрів, а внизу, «піднімаючи фонтани снігу, робили ефектний поворот без допомоги палиці і зупинялися».

Мистецтво прихильників нового спорту вразило глядачів, почалася хвиля наслідування, а поворот, названий телемарком, надовго став зразком і набув широкого поширення. Він виконувався так: лижник висував сильно зігнуту ногу вперед і використовував її у вигляді керма; інша ж, опорна, нога упиралася носком і коліном в лижу; руки, на зразок крил, розставлялися в сторони для підтримки рівноваги. Що і говорити, прийом був ефектним, але ненадійним. На великій швидкості лижники не витримували єдиноборства з відцентровими силами і падали. Важко було зробити такий поворот на нерівному схилі, який вимагає амортизаційних рухів. З часом на зміну телемарку прийшов плуг, а потім і поворот на паралельних лижах. Розповідають, що норвежці винайшли «христианию» випадково: стрибуни з трампліну, щоб зупинитися, нахилялися убік, дотримуючись однією рукою за сніг – і лижі повертали в ту ж сторону.

Основоположником гірськолижного спорту вважається видатний норвезький лижник Сондре Норхейм (1825–1897). Він першим почав виконувати складні трюки на лижах власного винаходу з вдосконаленими краями.

У 1888 році норвежець Фрітьоф Нансен зробив легендарний похід через Гренландію. Свою експедицію він спорядив саньми, дубовими лижами і двометровими палицями. Нансен перетнув величезний крижаний острів за 40 днів. Окрім лиж і палиць він використовував вітрило. По гідності оцінивши можливості лиж, знаменитий полярний мандрівник присвятив лижам цілий трактат і велику увагу приділив спуску на лижах з гір.

Та все ж основоположниками сучасного гірськолижного спорту вважають не норвежців, а австрійців. Австрійський альпініст і лижник Матіас Здарській в 1896 році застосував спуск з поворотами; він винайшов плуг. Для ведення повороту в плугу було потрібно жорсткіші черевики і міцніші кріплення. В кінці минулого століття він випустив перший підручник по гірськолижній техніці, де узагальнив всі досягнення, що були на той період, запропонував прогресивнішу форму лиж і кріплень (правда, техніка Здарського також спиралася на одну палицю), виклав основи групового навчання. З кінця століття лижі стали використовувати альпіністи для сходження на вершини Альпійських гір. Перевага лиж була очевидна і при спуску. Заради хвилинного задоволення ризикованого швидкісного спуску, лижники здійснювали багатогодинний підйом з важкою ношею за плечима.

Початківцями деяких гірськолижних видів спорту прийнято вважати англійців, не дивлячись на те що в Британії майже немає скільки–небудь значних гір, придатних для спуску.

Та все ж перші змагання по спуску «Кандахар» в альпійському містечку Монтана провів створений гірськолижником–ентузіастом Арнольдом Ланном англійський гірськолижний клуб. З 1905 року в Альпах стали проводити змагання лижників по кількості поворотів. Враховувалася максимальна кількість поворотів на заданому відрізку, а також кількість поворотів за одиницю часу (ці правила частково нагадують нинішні змагання воднолижників–фігуристів).

7 січня 1911 року в Швейцарських Альпах поблизу Монтани, були вперше проведені змагання по швидкісному спуску: десять лижників, піднявшись напередодні у високогірну хатину Вілдструбел, одночасно мчалися наввипередки з верхівки льодовика по цілині до загального фінішу.

У 1922 році фіни сконструювали лижі «Муртомаа», що поєднують принцип норвезького «Телемарка» і фінської бігової лижі. За їх допомогою фіни зуміли завоювати перше місце в світі по бігу на лижах. Від скандинавів не відставала і решта Європи.

З 1890 році лижі стають популярними в Німеччині і Австрії. Перший підручник по гірських лижах з’явився в кінці минулого століття. Автор книги австрієць Матіас Здарській узагальнив свій гірськолижний досвід і запропонував лижі і кріплення власного виготовлення, а також методику навчання спуску на гірських лижах. З’явилася відома школа Здарського, а розроблена їм техніка спуску з гір одержала згодом назву «спуск з гір півколами». Окрім бігу на лижах і швидкісного спуску з’явився ще один вид лижного спорту – стрибки з трампліну.

Перші найбільш довгі стрибки з трампліну були здійснені австрійцем Брадлем (101 м, трамплін Планічка в Югославії, 1936 р.) і норвежцем Віландом (103,5 м, Італія, 1935 р.). Перший кращий 70–метровий трамплін був споруджений в містечку Соллефтеа (на півночі Швеції).

У лижному чемпіонаті світу слалом і швидкісний спуск були включені лише в 1931 році. Потім з’явилося альпійське двоєборство, слалом–гігант, а в 1950 році – супергігант.

До 1939 року (початок Другої світової війни) чемпіонати світу проводилися щорічно, потім після 11–річної перерви вони поновилися з новою періодичністю: один раз в два роки, причому в роки зимових олімпіад чемпіоном світу стає переможець олімпіади. Так, в 1937 році француз Еміль Аллі завоював три золоті медалі чемпіонату: у слаломі, швидкісному спуску і альпійському двоєборстві (спуск плюс слалом). Цей своєрідний рекорд він поставив невипадково – спортсмен став основоположником «нової французької техніки», яку характеризували, зокрема, плоске ведення лиж, висока стійка, обертання лиж тулубом.

Надалі гірськолижна техніка істотно змінилася, не раз різні «школи» змінювали і «спростовували» один одного, але елементи, знайдені Аллі (як і подальшими видатними майстрами), органічно вписувалися в технічний арсенал гірськолижного спорту.

Добавлено через 1 минуту

Школи та дисципліни

Тоні Зайлер був «гірськолижним богом» 50–х років, національним героєм Австрії. Здавалося, він до межі довів «відчуття снігу», якнайтонше, філігранне відчуття траси і володіння лижами. Став багатократним чемпіоном світу, володарем всіх золотих медалей по гірськолижному спорту на Олімпіаді 1956 року у Кортін д'Ампеццо, він залишив сніжну арену непереможеним.

Однак австрійська гірськолижна школа, яка поспішила звести техніку Зайлера в догму, незабаром відстала: австрійські теоретики і лижники того періоду, засліплені спадщиною свого кумира, не змогли своєчасно реагувати на нові віяння, продиктовані технічним прогресом. Високі і жорсткі пластикові черевики, металеві, пластмасові і комбіновані лижі відкривали шлях до нової техніки, якнайкращим виразником якої став Жан–Клод Кіллі, що повторив 10 років опісля на Олімпіаді в Греноблі рекорд Зайлера. Світового успіх на декілька років схилився у бік гірськолижної Франції.

Потім лідерство ще багато раз переходитиме від однієї національної команди до іншої, світ не перестане дивуватися з майстерності таких атлантів, як Карл Шранц, Густаво Тіні, Франц Кламер, Інгемар Стенмарк та інші видатних майстрів. Майстрів, що створили за останні десятиліття єдину «європейську» техніку катання, що увібрала в себе всі кращі і найбільш раціональніші елементи.

Проте разом з технічною інтеграцією спостерігалася вся більша розбіжність між видами гірськолижного троєборства. З того часу, як в 1950 році в програму чемпіонатів вперше була введена нова дисципліна – слалом–гігант, вона швидко завоювала популярність у гірськолижників як проміжна ланка між «крайнощами» – слаломом і швидкісним спуском. З часом в гірськолижному спорті все важливішою ставала тенденція до спеціалізації: «чисті» слаломісти і гіганти удосконалювали техніку і методи тренувань в своїх видах, і поступово відмінності в техніці і специфіка тренувальної роботи настільки зросли, що універсалів типу Аллі, Зайлера, Кіллі практично не залишилося.

Стурбована таким розмежуванням ФЛС неодноразово проводила реформи і вносила зміни в правила міжнародних змагань, намагаючись стимулювати гірськолижників займатися всіма видами: слаломом, слаломом–гігантом і швидкісним спуском. У програми чемпіонатів стали включати альпійське двоєборство, виграти яке може тільки лижник–універсал, змінювалася система підрахунку результатів. Тепер, до прикладу, неможливо стати абсолютним переможцем Кубка світу, успішно виступаючи тільки в спуску або в слаломі.

Та все ж подолати тенденцію до спеціалізації не вдається. Гірськолижний спорт, здається, незворотньо розділився на фахівців спуску і фахівців слалому, що використовують не «свої» види в кращому разі як підмогу в боротьбі за престижні результати в багатоборстві. Виділилися у самостійні види з своїми системами правил, національних і міжнародних змагань такі різновиди гірських лиж як фігурне катання, так званий фристайл (вільний стиль), лижна акробатика.

Добавлено через 3 минуты

Розвиток гірськолижного спорту та туризму в Україні

Лижний туризм в Україні має вже більш ніж сторічну історію. Саме в ті часи сягають перші лижні подорожі по Карпатах. Організаційно він зміг сформуватися у 50–ті роки ХХ століття – коли з’явилися перші осередки (секції) лижного туризму в містах України. Найбільшого свого розвитку і масовості в Україні лижний туризм досягнув на початку 90–х років ХХ століття, коли у спортивні лижні походи щорічно ходило кілька тисяч чоловік, а комісії з лижного туризму існували практично при всіх обласних федераціях туризму.

У порівнянні з радянським періодом свого розвитку лижний туризм в Україні на сучасному етапі знаходиться у стані занепаду. На сьогодні лижний туристсько–спортивний загал України можна оцінити у 200–300 чоловік, що є надзвичайно низьким показником і говорить про кризу в цьому виді туризму.

Спортивний туризм на сучасному етапі розвивається у двох напрямках: маршрутний туризм (проходження маршрутів туристсько–спортивних походів) та змагальний туризм (підготовка та участь в змаганнях із техніки спортивного туризму). В історії розвитку спортивного туризму в Україні ці два напрямки завжди були нероздільні. Але якщо походи були основною формою туристично–спортивної діяльності і давно запроваджені у спортивну класифікацію (уперше у 1949 році), то туристичні змагання і зльоти мали характер допоміжний, другорядний. Нерідко вони використовувалися для перевірки готовності туристичних груп для виходу на категорійні маршрути.

В маршрутному туризмі до середини 90–х років основна кількість лижних категорійних походів здійснювалася за межами України. Основні райони таких походів – Кольський п–ів, Приполярний та Полярний Урал, Саяни, Хамар–Дабан та інші. Зараз за інформацією ЦМКК максимальні повноваження з лижного туризму мають лише Одеська ОМКК, Запорізька ОМКК та МКК м. Києва. Такі ж повноваження має Харківська ОМКК, однак Харківська федерація спортивного туризму не увійшла до складу ФСТУ (справедливим є твердження, що Харків був і зараз залишився визнаним центром лижного туризму в Україні).