Горнолыжный Форум
TNF UkraineTNF Ukraine Горные лыжи ArmadaГорные лыжи Armada Горные лыжи Elan Amphibio Маски и одежда Oakley Горнолыжные маски Bolle
Защита Dainese Термобельё Craft Спортивные носки X-Socks Термобельё X-Bionic
Регистрация Главная Форум Новые Отчёты Биржа Транспорт Лояльность Поиск
СНЕГ : MOBILE : НАШ FACEBOOK : НАШ TWITTER : RSS : Горнолыжный Форум > Снегозависимость > Фрирайд территория > Места и отчёты > Похід на Піп-Іван Мармароський
Места и отчёты покатушки в больших горах и большом снегу


Ответ
 
Опции темы Поиск в этой теме
Старый 06.05.2009, 18:20   #1 (ссылка)
Miss Freeride
 
Аватар для Katerynka
 
Сейчас: вне форума
Откуда: Франківськ

Снаряга: Icelantic Oracle/ Volkl Nanuq/ Rossignol B3W
Похід на Піп-Іван Мармароський

Мармароші (Мармароський хребет на кордоні з Румунією) давно були для мене чимось бажаним і незвіданим, збиралась туди двічі , і все ніяк не складалось.
А тут чотири дня вихідних, нормальні прогнози і компанія в повному зборі - то ж їдемо
В 6.30 ми виїхали зі Львова, десь о 9-й приїхали в Франківськ- збираю речі, пакую рюкзак, сноублейди , черевики… ох і важкенький, але жага покататись на Мармарошах бере своє.
Однак, відмовили Романа брати свої довгі лижі, вирішили що в хлопців будуть одні лижі і черевики на двох, бо інакше рюкзаки просто будуть не підйомні а йди далеко.
Питаю чи всі взяли паспорта, так а де мій? А мій, а мій у Львові, але є закордонний паспорт- народ починає хвилюватись чи нас пропустять оскільки- я,як керівник групи, веду людей в прикордонну зону з закордонним паспортом. Але геть всі сумніви, саркастичні відкуки про лижі, сідаємо в машину і їдемо в с. Ділове, на заставу.
На місці покликали чергового застави, зібрала паспорта і до начальника.

-А вы руководитель группы?
-Так
- А в Карпатах уже были? Есть маршрутный лист?
-Так, авжеж, обійшли всю Чорногору, ось тепер досліджувати ці краї, посміхаючись відповідаю я.
-Делать вам нечего! Вот ваш пропуск- в Румынию не заходить и при выезде с приграничной зоны сообщить нам.
Фух, ну все! За пів години ми щасливі володарі перепустки в прикордонну зону
Тільки о 16-й вирушаємо, йдемо нижньою дорогою вздовж потока р.Білий, чудова серпантинна дорога, гарні краєвиди і нікого, абсолютно нікого .
О 19-й годині знайшли чудову галявину з хатиною, з видом на Мармароський хребет- ну майже як Альпи!
Наступного дня, прокинувшись зранку, поснідали і далі- на полонину Лисичя. Приблизно в обід ми були на полонині, а з Румунської сторони почало тягнути хмари, накрапав невеличкий дощик, ми знайшли спасіння і свій притулок у хатинці, яка стоїть по дорозі на Піп Іван. Гарна така, чиста, з двохповерховими дерев’яними нарами і пічкою буржуйкою.
Сидимо, гріємось і п’ємо чайок- тут повз нас проходить група з 8 чолоівк- москвичі. (панаєхало! ) Розповіли нам, що в них 9-дениий похід і один учасник групи відстав від них, бо повнуват і йому тяжко йти.
-Мы планируем поехать на Тянь-Шань, но Вильгельма с собой не возьмем, нет.
За хвилин 40 ми побачили великого і кремезного Вільгельма, який тяжко дихав і ледве йшов, бідака.
Пізніше зустріли хлопців зі Стрия, які спускались з вершини й розповіли що бачили групу москвичів на перемичці, які чогось чи когось чекають вже 40 хвилин. Ми ж знали кого вони чекали
Погода остаточно зіпсувалась і не лишалось нічого як пити гарячий чай, і просто відпочивати. До нас долучилась пара з Києва, ми відмовили їх йти в таку погоду на вершину і дочекатись завтрашнього дня, який по прогнозам мав бути сонячним і безвітряним.
Але «муляло» що так далеко несли ті блейди і вони простоюють без діла- отже вирішили піти посуватись на ближній схил з невеличким сніжником.
Спочатку пробували змайструвати трамплін, не вистачило ні енузіазму ні сил, поворот раз, два, три- і вже внизу, так за 4 ходки вже і кататись перехотілось. Роман, який пепрший раз став на сноублейди, показував дива акробатики- один поворот він робив на блейдах а на наступному стрирчав внизу з ялинок і посміхався.( бо в шоломі був! ) Ні, ви не думайте, він не ходить до сих пір в шоломі і посміхається
Зранку прокинулась від ледь помітних променів сонця, з колиби був просто фантастичний вид на Чорногору і Піп-Іван Мармароський , ані хмаринки- гріх було пропускати таку погоду і ми, нашвидкоруч поснідали,і пішли на вершину.
Підйом зайняв приблизно годину, від побаченого захоплювало дух- хотілось довго стояти і милуватись тими красотами. Але часу обмаль, тож спускаємось трохи нижче , вдягаємо блейди і вниз, до колиби.
Сніг нормальний, не надто мокруватий, і все йде чудово. Ми з Лесьою спускаємось нижче до лісу, доки Роман чекає на Ігоря що б віддати йому черевики і блейди (бо ж несли їх одні на двох)
Коли до дороги, де закінчується сніжник, залишається пару метрів Леся невдало повертає ногу і ,як потім вияснилось, ламає гомілку. Ось з цього моменту і почалися справжні пригоди….
Розгрузивши подругу, знявши їй лижний черевик, наклала сніжний компресс- нога болить, Леся поволі глісером спускається до дороги, а я за нею на блейдах. Доки могла тягнула її по сніжнику на рівній дорозі, а потім залишила її з мобільним (хвала мобільним операторам !) і побігла за підмогою. По дорозі зустріла компанію туристів, попросивши їх про допомогу, добре що в них був ледокаін, який приглушив біль. Далі наші хлопці пішли майструвати дерев’яні ноші, а я тим часом судорожно набирала всі можливі і доступні номера рятувальників. В результаті вийшла на начальника МЧС в Закарпатській області, а вже через нього зв’язалась з рятувальниками. Вияснилось, що вони в дорозі після чергових спас робіт, і до нас виїдуть як тільки зможуть. Вихід один - зносити подругу вниз,доки є сили і можливості. Двоє хлопців з Києва, які спускались з вершини, не залишили нас у біді і почали активно допомагати в конструюванні нош. Отже нас вже семеро - двоє дівчат і п’ять хлопців. Час від часу з нами зв’язуються МЧСники і розпитують що і як, інформуючи що вони вже на підході. Приблизно о 5-й годині, ми були спаковані, ноші зроблені, Леся почувала себе нормально і навіть посміхалась – вкладаємо її, проносимо пару метрів і ноші ламаються, блін! Ну що за халепа! Ще пів години йде на перероблення нош, ну ніби все нормально - вирушаємо. Всі змучені, у всіх важкі рюкзаки, але тримаємось, так поволі пересуваємось- але дуже повільно, скоро стемніє. Потім нам приходить ідея розгрузити хлопців від рюкзаків і переносити їх вперед, таким чином я, Аня і Роман робимо по дві –три ходки перетаскуючи рюкзаки всіх по пару метрів, а решта хлопців несуть Лесю. До 10 години вечора ми не пройшли навіть й половини зворотного шляху, дзвонили рятувальники - вже десь поруч, всі шалено змучені, але ніхто не ниє і не здається.
Здалека чуємо чиїсь голоси і світло від ліхтарів - ну, Слава Богу, нарешті нас знайшли! Рятувальники принесли ноші, переміщуємо Лесю на новий вид «транспорту» і вперед - немає часу на зволікання!
На тій самій галявині , де в нас була перша ночівля робимо перепочинок, від втоми очі самі поволі закриваються, але до машини ще далеко. Майже 12-та ночі, вирушаємо далі, чути шум гірської річки - попереду перехід в брід. Обережно, страхуючи один одного переходимо річку, і не хвилює що вода холодна, не хвилює що ноги мокрі - хвилює лише одне - доставити Лесю неушкодженою. Потім стрімка кам’яна стежка , по якій тече струмок, слизьке каміння, по малу спускаємось, хтось попереду вигукує що вже поруч машина, ну ось – прийшли! Перша година ночі.
Пакуємось в ГАЗ 66-й, їдемо в Рахів, в лікарню. По дорозі неодноразово вислуховуємо «втики» від рятувальників, погоджуємось і дякуємо їм за допомогу.
2 ночі, Рахів, лікарня - Леся і Руслан залишаються в лікарні чекати на лікаря, а я і решта компанії їдемо в приміщення до МЧСників, я маю написати пояснювальну записку - 2.40 я майже нічого не тямлю, на автоматі пишу всі обставини і пояснення.
Ну, ніби все, залишилось забрати Лесю з лікарні і десь розселити киян, які так завзято нам допомагали. МЧСники запропонували нам хату, яку вони здають туристам, туди і поїхали.
Нарешті можна зняти мокрі кросівки і перевдягнутись і поспати, але Ігор вирішує їхати додому, то ж прощаємось з киянами, і о 5- й ранку їдемо на Франківськ.
Сказати про те що шалено хочеться спати, це нічого не сказати. Це як з серії: -Вы спите? – Нет, просто я так медленно моргаю!
О 7-й ранку ми, нарешті, у Франківську. Все, пригоди закінчились…. Доставляємо Лесю додому.
Ігор з Романом вирушають на Львів, а я залишаюсь з батьками, від нервів і емоцій не можу заснути, переварюючи всі події в голові.
Як все добре коли добре закінчується, не хочеться розглядати варіанти а якби не…
Просто кожний з нас зробив для себе висновки, корисні і правильні висновки, я сподіваюсь.
Велика подяка рятувальникам і киянам які не залишили нас в біді.
Світ не без добрих людей, а гори ми як любили так і будемо любити, тільки будемо більш завбачливими і обережнішими.
Миниатюры
  Share with Facebook Ответить с цитированием

Ответ Главная  Новые  Вверх 





Здесь присутствуют: 1 (пользователей: 0 , гостей: 1)
 
Опции темы Поиск в этой теме
Поиск в этой теме:

Расширенный поиск

Ваши права в разделе

Похожие темы
Тема Автор Раздел Ответов Крайнее сообщение
backcountry в Карпатах Moric Места и отчёты 297 24.10.2015 03:09

При цитировании Горнолыжного форума на других ресурсах, активная ссылка на extreme.com.ua обязательна.
New UsersNew PostsVisitsPageviewsSearch EnginesDirect TrafficReferring Sites
Today0111861538 (32%)73 (61%)7 (7%)
Yesterday33114317557504 (35%)832 (58%)95 (7%)
Month8616244562424531415561 (34%)26372 (57%)3691 (9%)

bigmir)net TOP 100

Спасибо ZCarot и **support.org за помощь! Вы - лучшие!