@igrus ,хорошей дороги и возвращайся ;)

Как Адольф оденет красную форму, то приеду фоткатся
А вааще укатал он меня своим фаном, только спортом его догнать можно ;)

Весны, любви и счастья всем, кто относит себя к женщинам!
PS Толерантненько?

С Праздником всех женщин!!!!

От ГЛК "Буковель" в целом, и аттракциона Родельбан "Speed Fun" в частности, всех милых дам с праздником! Да пребудет с вами любовь, радость, весна, и чистый вельвет!

Сьогодні День Тренера. Ігрус, вітаємо!

Дізнався про це свято з поста Богдани Мацьоцької в фб:

Сьогодні відзначається всесвітній день тренера.
Якось я писала, що для мене тренер це не той хто приходить на заняття, відбуває його і повертається в звичне життя. Тренер це приклад, це наставник, вчитель, друг, менеджер, кухар, дієтолог, психолог, митець.. Список довжелезний.

В радянські часи бути спортсменом було престижно. Це відкривало купу можливостей для людини, а найголовніше, ти входив в "еліту" яка мала змогу забезпечити своє життя адже сесесер фінансувала спорт по максимум ну і можливість виїзжати за кордон (так, так, хто не вкурсі, в ті часи тільки обраним можна було побачити світ). Так от бажаючих стати відомим, заслуженим, забезпеченим спортсменом, були мільйони. Державою були створені всі можливості для досягнення результату. Курорти, басейни, стадіони, навчально - тренувальні бази... Але тренери (в більшості) не цінували їх як особистостей. Спортсмени були "гарматним м’ясом". Травмувався перед важливими змаганнями - тю, не біда, на твоє місце вже черга з десятків таких самих талановитих які готові терпіти всі знущання, тільки б вирватись з болота в "еліту". Спортсменів не жаліли, ніхто не опікувався їх здоров'ям ні під час кар'єри, ні тим більше на пенсії. Тренувальні процеси нагадували дресирування в цирку. Біль, сльози, знецінення. Скільки "поламаних", викинуто за борт так і не досягнувши бажаного результату?

Часи змінилися, союз розвалився, фінансування в таких масштабах припинилося але "система" і далі працює. Більшість тренерів залишилися такими ж "дресирувальниками". Деякі стали на чолі наших спортивних федерацій. І що для них важливе? Хіба результат який приведе тренера на олімп слави, визнання, досягнення, любов до спорту? Ні. Вони вже біля "державного корита". Тепер важливо там втриматись. Любими методами і способами забезпечити собі "елітне" життя....

Спорт зараз "не на часі". Хоча я знаю, що він давно вже "не на часі". Державі ми не потрібні. Більшість досягнень відомих українських спортсменів та тренерів це ентузіазм і власні не маленькі кошти, або кому пощастило - спонсорська підтримка таких ж не байдужих людей.

Я опускаю руки. Напевно вперше в своєму житті я здаюсь. Як жеш мені важко це прийняти...скільки сил, нервів, часу та грошей витрачено. Скільки треба витримати негативу в свою сторону. Але є як є. Це мій досвід і я рухаюсь далі.

Побувши "слоником в цирку", правдою і працею вигризаючи собі "місце під сонцем", попрацювавши з "елітними" тренерами нашого спорту я зрозуміла, що не хочу так. Це не мій формат. Навіть створивши власну секцію ти все одно рано чи пізно стикаєшся з системою. Тою яку створила "еліта". Ця система не про спорт. Це бюрократія, ціллю якої є тільки результат. Навіть якщо він просто намальований на папері. Системі не цікава здорова нація і здоровий дух. Їм цікаві ті мізерні копійки які виділяє держава на спорт. Цього достатньо для забезпечення "елітного" життя. А спортсмени? Та пофіг на спортсменів..."гарматне м'ясо" ...

Тішить, шо зараз є приклади хороших тренерів. Тих які цінують спортсменів, працю інших і добре розуміють поняття "здорова конкуренція". Ці тренери і є майбутнє спорту в Україні. Приклад наполегливості та любові до своєї справи. Вас, справжніх тренерів, я хочу щиро привітати з професійним святом! І побажати, щоб не опускалися руки в боротьбі з системою.
Вірю, що скоро спорт стане здоровим та популярним🙏
Слава Україні!
Героям Слава!