Просто убило . РЕСПЕКТ !!!!!

https://www.youtube.com/watch?v=ltnw_4g8EOo

Вчора (17.12.2015) Мілла Йовович святкувала 40-річний ювілей. Прекрасна актриса, яка народилась у Києві, але що поєднує Міллу та українську музику? А ось що.

У 1994-му Йовович випустила свій дебютний альбом, до якого увійшла українська народна пісня "Ой у гаю при Дунаю". Мілла присвятила цю пісню своїй батьківщині. Не зважаючи на те, що Йовович залишила Україну ще у 5-річному віці, співає вона практично без акценту і неймовірно зворушливо.

Трогательная анимационная короткометражка от одной из крупнейших канадских развлекательных компаний Cineplex, повествующая о том, что настоящая дружба - это навсегда. В начале мультфильма маленькая Лили слепила волшебного снеговика, который показывал ей удивительные истории.

Весной её снежный друг начинал таять, и девочка убирала его в холодильник до следующей зимы, чтобы он мог делиться с нею новыми сказками. Их дружба была прекрасна, пока Лили не выросла… И повседневные заботы заполнили ее жизнь....

Думаете это конец? Что было дальше, узнаете из этой новогодней истории.

https://youtu.be/1axFq2EEZdI

“Отче” – спросил молодой человек у старого отшельника, - “ты говоришь, что если я познаю - кто я, то стану мудрым, но как это сделать?
— Для начала забери у людей право решать кто ты.
— Как это, отче?
— Один тебе скажет, что ты плохой, ты поверишь ему и расстроишься. Другой тебе скажет, что ты хороший, ты обрадуешься. Тебя хвалят или ругают, верят тебе или предают.
Пока у них есть право решать кто ты, или какой ты, тебе не найти себя.
Забери у них это право.
И у меня тоже.

(с) БГ

А что дальше? За горизонтом?

Океан :)

Alina Kosovska

Іноді хочеться задати собі питання: навіщо мені це все? Навіщо нам це все?

Більшість все одно живе своїм життям. Відсотків 70 українців навіть не згадують, що у нас йде війна. Неправильна, повна зрадницьких домовленостей, з незмінною протягом півроку лінією фронту, але все ж війна.

Позавчора я їздила в найближче місто - купити трішки їжі, бо запаси, привезені волонтерами, невпинно закінчуються. В 15 кілометрах від лінії розмежування про нас вже не згадують. Там ми вже нікому не потрібні. Цивільні хлопці призовного віку виносять з супермаркету пакети, повні дорогих алкогольних напоїв. І здивовано, та трохи зневажливо, дивляться на мене - дівчину в старенькій бойовій формі з пакетиком овочів та палкою ковбаси - все, що я змогла придбати до новорічного столу. Боєць, який їхав зі мною, спитав, чи можна йому вийти з машини зі зброєю. Можна, звісно. Але не зрозуміють. З огидою відвернуться і поспішно розбіжаться. В цей момент мені стало соромно за свою країну.

Зараз я воюю в одному підрозділі з трьома іноземцями. Так хочеться підійти до багатіїв, що пропивають залишки мізків в столичних кабаках - прямо звідси, в брудній формі - бо нема у що перевдягнутись, з червоними від холоду обличчями, і спитати: чому вони? Чому не ти? Чому я, а не тридцятирічний бізнесмен? Чому 21-річний хлопець із Білорусії, а не син українського олігарха? Чому так?

На нашу групу розвідки - одна машина. Яка зараз стоїть з безнадійно замерзлим бензином біля позиції. І не кажіть "тому що ви добровольці", у ЗСУ - те саме. П"ятнадцятиградусний мороз - по фронту пересуваємось тільки пішки. Випадково взялась за двері зсередини мокрою рукою - пальці ледь не примерзли до металу. В найтеплішому місці, де ми спимо, іде пара з рота. Поки хтось гріється в банях, їздить на дорогих машинах і скупляється в супермаркетах. Сьогодні я йшла до військових, взяти нашій забутій світом групі питної води. Відчувала, ніби йду по ожеледиці босоніж - в тоненьких літніх берцях. Пальці примерзли до кількох пляшок води й пакунка продуктів, якого нам вистачить на кілька днів. Ішла й думала: а нащо воно мені потрібно? А нащо воно нам всім потрібно? Молодим дівчатам, іноземцям, але тільки не чоловікам-українцям! За кого ми тут? Ні владі, ні більшості цивільного населення ми не потрібні.

Колись наївно мріяла після війни продовжити спортивну кар"єру і вивчитись на тренера. Написала в дніпропетровське училище: "Чи можна буде вступити без спортивних нормативів?", чітко пояснивши, що я учасниця АТО, і звісно, нема можливості підтримувати спортивну форму. "Ні. Ваші проблеми. Ваша війна."

Це Дніпропетровськ... Прифронтова область...

Чомусь хочеться, щоб артилерійські снаряди упали і в їхній двір. Чомусь не хочеться захищати мирне небо над їхніми головами. Заради кого ми тут?

Аліна! Дозволь відповісти декілька слів. Мені соромно за наше сьогодення, мені вже не мало років, але я надіюся, що ми ще всі разом незабаром побачемо, коли з Вашого середовища, з середовища молодих людей, з'являться стількі нових обличь, схожих на тебе Аліна, що зможуть розпочати робити те, що не дуже вміє та хоче робити сьгоднішня влада, тоді і війни ніякої не буде!

Тю.:pardon: Вчера по ТВ-ящику М.Ганапольский во время прямого эфира протранслировал весь мультфильм, восхитился и назвал его детищем "студии Pixar или типа того". На самом деле- дипломная работа студента Джейкоба Фрея... :good: Студии Pixar наступают на пятки :Dhttps://youtu.be/uUrBIwKzx70Компьютер или склон? :Bravo:

Сильно.

https://www.facebook.com/10000481039...8617065975305/

Лет 20 назад читал и удивлялся, что в Японии, например, человек продолжал уходить из дома на работу(хотя был уволен) чтоб близкие не знали...

Salseros, :good:
очень сильное видео. вообще отношения детей и родителей это очень глубокая тема для социалки. Надо отдать должное - корейцы, вьетнамцы и китайцы делають очень сильные ролики по социальной рекламе. выворачивают душу прям наружу....

Добавлено через 3 минуты

неправильная постановка вопроса. ИМХО. категорически неправильная. потому что и сыновья олигархов и 31-летние бизнесмены и богатые люди тоже присутствуют на фронте. армия - типичный срез общества. и пропорции те же что и в обычном обществе. погрешности есть - но в пределах статистики.