Відкрили сезон. :) Маршрут: Сколе - Лопата (1211 м.) - Беньки (1231 м.) - Сукіль - Кам'янка. Находили приблизьно 25 км. Команда: Muadib і NBomb.

Хребет Зелем'янки зустрів нас туманом, та поривами вітру. В підніжжі хребта справжня весна, все цвіте і пахне, а на висоті 1000 м., тільки появляються листочки. Ліс ще дрімає, навіть трави нема. На хребті жовті минулорічні трави і сухе листя. Ось так ми йшли хребтом. Видимість 20 м. Пориви вітру були досить сильними і трошки холодно. Відчуття - як пізня осінь. Долаючи лінію хребта, постійно бачили свіжі сліди кабанів. Склалось враження, що кабан ішов перед нами :)

Спуск з хребта, і ми знов попадаємо у весну. :) Метою вилазки було відвідання водоспадів. Після легкого перекусу, починаємо жорсткий спуск до лісового водоспаду. Взагалі то Бескиди передбачають елементи хардкору, і мабуть так воно буде завжди. Така специфіка цього регіону. Гори невисокі, але місцями важко прохідні.

Потік реально дикий, під ногами обсипається земля, слизьке каміння і завали. В долині потічка натрапили на господиню локації - вогняну саламандру. З упевненістю можу сказати - вона явно не була задоволена нашою появою і швидко почала втікати. Ми зробили швидку фотосесію і вирішили більше її не турбувати. Це її домівка і треба вести себе чемно і ввічливо. Садамандра махнула хвостиком і зникла під каменем, а ми продовжили свій шлях до водоспаду. :)

А ось і водоспад. Гарний і таємничий. :girl_in_love: Спускались ми до нього по мотузці. Потім ми дійшли до села і відвідали ще три водоспади. :) Ось так ми пройшлись водоспадами Сукеля. Далі ми подолали затяжний підйом через горб і спустились до Кам'янки. Гарний похід. І погода допомогла це реалізувати, ішлось добре. :)

Велика подяка Ромкові (Muadib). :friends:

Дубрівка - довжина 4.9 км. Тікаючи від спеки відвідав потічок. На підході по водоспаду зустрів гарного вужа. Однак фотосесія виявилась дуже нетривалою - втік. :) Потім ще зустрів карпатського ящура, він дозволив себе сфоткати. :D І ще назбирав трохи моховиків, вечером буду жерти. :D Так що грибний сезон відкрито. :)

Маршрут. Тухля - Менчелик (1078 м.) - Кіндрат (1155 м.) - Матагів (1217 м.). Відстань - 17,4 км в два боки.

Не завжди вдається реалізувати задумане. Планував вийти на Матагів (1217 м.), а зупинився за 1 км від вершини - не вистачило часу. :(

Під горою Менчелик (1078 м.) - довелось блукати по вирубці. Втратив час, коли лізли по зарослим пням і колодам до стежки. Трава по шию, сильна спека, і напарниця, яка постійно зупинялась і збивала темп. :(

Старі вирубки дуже підступні - видимість зменшується в кілька разів, із-за високої трави і кущів. Тому реалізувати плани вдалось не повністю. Втрачений час на вирубці, можна було наверстати на хребті, але цього не сталось. :( Тому, довелось зійти з маршруту і вертатись, щоб вчасно прийти в село.

Урочище Жолобки. Чудова локація, щоб перевірити на міцність свої яйця та нерви. Локація для справжніх маньяків. Стежка поступово губиться, і ти, ніби через портал, переходиш в інший вимір. Починаєш чути Ліс і свої кроки. Важкі каплі води падають з дерев, і відбиваються в голові монотонним ритмічним стуком. Темний, страшний ліс ніби обіймає тебе, і не хоче відпускати. В такі моменти відчуваєш себе частинкою живої природи, починають проявлятись природні інстинкти до самозбереження. Хащі і буреломи доповнюються висохлими джерелами, та кістками. Оку нема за що зачепитись. Все перерито кабанами, а на стовбурах дерев, на смолі, висять залишки їх шерсті. Страх. :scared:

Ми повернулись! :Yahoo!: Як в старі, добрі часи - разом з Ромком (Muadib). Повернулись, щоб зробити роботу і пройти маршрут, який давно планували. :) Маршрут. Тухля - Менчелик (1078 м.) - Кіндрат (1155 м.) - Матагів (1217 м.). Відстань - 18 км.

Цей похід виявився настільки чудовим, що навіть не можу підібрати слів. Було все, притаманне Бескидам. Спочатку нас зустріла саламандра. Велика, груба саламандра, яка, як завжди, втікала, але я встиг її сфотографувати. Потім трохи довелось лізти по бурелому. Класика Бескидів. Без бурелому - похід вважається неповноцінним. :D Вихід на хребет. Підйом на Матагів (1217 м.). Дуже багато кабанячих слідів. :scared: Обід на горі Кіндрат (1155 м.). Ромко зварив смачнющий борщ. :Bravo:

Погода була чудова. Ранковий туман. На хребті був трохи вітер. Ну а потім вилізло сонечко. Осіннє сонечко, яке дуже підняло настрій. Вітер ганяв на небі чорні грозові хмари. Відчувалось, що вже настала осінь, але жовтого листя ще нема. На хребті знайшли величезного білого гриба - чудовий девайс для фотосесії. :D

Ось такий чудовий день! Дякую Ромко! :Bravo::friends:

Хребет Баєлина. Маршрут: Нижня Рожанка - Княжолука (1276 м.) - Магій (1281 м.). Відстань - 14 км.

Хребет знаходиться на кордоні Львівської та Івано-Франківської областей. З полонини Княжолука відкривається панорама Ґорґанів. Хребет викликає двояке враження - гарні краєвиди поєднуються з жорсткими буреломами і хащами. Місце запеклих боїв I світової - окопи і завали. Сумне місце. :(

Хребет Ключ. Маршрут: Нижне Синьовидне - Труханів - оз.Поляницьке - хр.Ключ - Ключ (929,7 м.) - Дубина. Відстань 24 км. Команда: Muadib і NBomb.

Пройшли класичним маршрутом, без відвідувань скель. Зайшли тільки до мертвого озера (Поляницького). Що запамяталось, так це криво прибиті вказівники і безліч доріг та стежок. Орієнтуватись на цій локації складно. Озеро Поляницьке - озеро, як озеро. Сюди бажано іти в гарну погоду. Появились якісь нові лісовозні дороги, на горі Ключ рубають ліс, знищено пішохідну стежку від меморіалу до вершини, на полянах хребта - засмічено і засвинено. :( До скель, ми так і не попали, вони заховані від людського ока густими хащами, і щоб їх всіх обійти, необхідно вибирати гарний день, і спеціально їх обходити. Скелі розкидані на великій території, і їх багато. Якось, іншим разом, займемось безпосередньо оглядом скель. Щоб обійти повністю всі скелі, і заглянути і кожний куточок, також треба не один день. Погода була гарна - сонечко, зелений ліс, який почав потрошки жовтіти, і сніг. Гарний день! :friends::)

хр. Мальманстальська Складка. Маршрут: Коростів - Чорна Гора (1225 м.) траверс - Хрестовий Верх (1070 м.) - Кживи Верх (1072 м.). Відстань 23 км. Команда: Muadib і NBomb.

Маршрут довелось корегувати по ходу його здійснення. Цього разу провтикали не поворот, а цілу гору. :cry: Це вершина мого орієнтування. :D:oops: Але, як би не було соромно і боляче, вигрібати з цієї ситуації якось треба. :punish:

Спочатку все йшло чудово. І на відріг вийшли той, що необхідно. Аж потім той відріг почав якимось "дивним чином" повертати в інший бік. Нам треба було вернутись, і повернути в правильному напрямку, але ми подумали, що ті дороги десь там наверху пересічуться, і все буде добре. Але все сталось навпаки. Дорога вперто завела нас на сусідню гору. :( Знайомтесь - Чорна Гора (1225 м.) :D Ми вирішили її штурмувати "в лоб". Але вперлись в такі буреломи, що вирішили їх обійти. :shock: А щоб обійти, треба подолати глибокий рів із завалів. Стінки рову дуже круті, все осипається, іти важко. Завали з дерев вище людського зросту, і все заросло колючою ожиною. :( І нарешті ми вилізли на тракторну дорогу. :) Але, не довго ми тішились, дорога пройшла 20 метрів і вперлась в гору. Тупік. :( Бурелом №2. Він виявився серйознішим від попереднього. Поміж завалами з дерев, тут ще росли густі молоді ялинки. Лізли в сліпу - не видно, ні куди стаєш, ні що попереду. :( І ось перед нами ще одна тракторна дорога. :) Але і ця дорога через 15 метрів заводить нас в тупік. :evil: Як тотім виявилось, це були тракторні "кишені" на старій вирубці. Далі третій незначний бурелом, і ми вилізли на хребет. :) Але, потім виявилось, що це всього навсього - відріг Чорної Гори (1225 м.). І щоб перейти на Середній хребет, треба добряче скидати висоту до перемички, і знов набирати. Важко тут орієнтуватись. :(

Так ми і йшли. Стежки нема, проглядається тільки напрямок. Очевидно що це звірячі стежки. На шляху хащі, повалені дерева, ліс і перемичка. На перемичці на витоку потічка - велика кабаняча купель. Кабани люблять влаштовувати такі калабані для відпочинку. :)

Нарешті почався підйом на Середній хребет. Так, поступово, через хащі, ми виходимо на тракторну дорогу. Перед нами величезна вирубка. Лісу нема зовсім - все спиляно. Все до землі. Тільки потічки витікають із надр землі. :evil: В Національному Природному Парку - Нема Лісу. :shock::cry: Боляче на це дивитись. :cry:

Згодом ми виходимо на Хрестовий Верх (1070 м.). Дивлячись з гори вниз - видно тільки велику рану. Все знищено. :evil: На горі незначні ґреґоти. Відпочиваємо, їмо, і переходимо на гору Кживи Верх (1072 м.), щоб подивиться на Бескидські ґреґоти. Цікаві ґреґоти - світло-сірого кольору. Файно тут. :girl_in_love:

Але, треба повертатись. По старій тракторній дорозі, падаємо до потічка. І всі в болоті, повертаємось в цивілізацію. :) Ну якось так. Дякую Ромко. :friends:

Стартова вилазка в Бескиди. Гори на місці, і чекають. :) Дощі помили їх, і ліс почав пробуджуватись від зимової сплячки. Дуже холодна весна призвела до того, що цвітіння дерев спостерігається тільки в річкових долинах, верхи поки що, по-зимовому сірі. Ломитись на хребти в дощ, не хотілось, тому що лісовозні дороги потопають в болоті. :( Тому пройшлись долинами Бутивлі і Опору. Декілька фотографій.

1. Секул (1057 м.) у тумані.
2. Вид на Києвець (1069 м.).
3. Вид на Кремінь (1135 м.)

Маршрут: Тухля - Путище - Яровище (909 м.) - висота (921,6 м.) - Обнога (1068 м.) (траверс). Відстань 17 км. Команда: Muadib і NBomb.

Коли не працює план А, тоді необхідно задіяти план В. Тому ми обмежились горою Обнога (1068 м.), і повернулись у село. У районі висоти (921,6 м.) ми заблукали, і спустились в якийсь розпадок, з якого через густі хащі довелось вигрібати і шукати дорогу. Хащі являли собою густий ялинник, яких лежав. Очевидно зігнувся під вагою снігу. А поміж лежачими ялинками, ще й ріс молодняк. Там і втратили багато часу і сил. Помилка була допущена тому, що погано прочитали рельєф. Треба, все таки, ходити з паперовою картою і компасом. Внизу розпадку набрели на маленький хутірець. Гарне і затишне місце. :girl_in_love: На полонині під Обногою пообідали, і пішли далі. Але ця гора також виявилась серйозною перешкодою. Довелось долати дуже серйозний бурелом. Дерева в лісі просто попадали, і лежали як сірники. Поміж деревами були ще й густі хащі. Траверснувши Обногу, впали на стару вирубку. Видовище жахливе. :evil: Далі по лісовозній дорозі повернулись у село. Ось такі Бескиди. Дуже важкі гори для трекінгу. :(

В прошлом году на Драге летом решили попробовать разведать не маркированный маршрут. Ну вроде как все просто было, прошли Стог, Великий Котел, дальше по этому хребту спустились до Татульского менчула, это уже был не маркированный маршрут. По карте были тропы и дальше напрямую до Ясиня. Aга. Примерно с километр тропа ещё просматривалась, потом усё:D бурелом такой жуткий начался, дебри непролазные. Вышли по коровьим следам к колыбам пастухов. Мудрые люди показали нам дорогу для лесовозов и сказали идти по ней до Чорной Тисы, потом Ясиня. Но мы же не ищем легких путей:crazy: зачем нам идти круг 12-15 км, если можно напрямую и всего 4 км:ROFL: Тем более на карте тропы там были:D
Вечерело :) прошли мы немного по лесовозной дороге, нашли первую тропу по карте, уходящую в сторону Ясиней и пошли по ней. Тропа закончилась через 200 метров:crazy: ладно, разбили лагерь, поужинали, посидели у костра и решили на утро со свежими силами пробиваться на Ясиня. Нашли утром какую-то похожую тропу в нужном нам направлении и пошли по ней. Через метров 300 и она закончилась. Непролазных хащей не предвиделось, решено было идти в направлении вокзала. Через какое-то время начались буреломы, лес был уже вокруг довольно плотно. Ни троп, ни следов. Вышли на ручей и пошли по нему вверх. Через какое-то время и по ручью стало идти невозможно. Выбрали направление более менее проходимое и пошли по нему. И тут в окружении непролазных карпатских "джунглей" мы увидели свежие следы медвежьих когтей на дереве, при чем дерево ободранное конкретно. Это был апофеоз всей этой авантюры:crazy: дальше шли тихо в расчете что рано или поздно выйдем на какую-то тропу. Так и случилось. Дальше шли по этой тропе, все равно дали крюк в итоге км 7-8 :) на поезд успели:) В общем, с маркированных маршрутов нужно уходить аккуратно, а лучше вообще не уходить :agree:

Хребет Зелем'янка. Вилазка на гору Зелемінь - 1177 м. Відстань зі Сколе 17 км в два боки. Вершина гори майже повністю заросла хащами, але проглядається напрямок. Прочатку лісовозна дорога, потім хащі. Тому останні пів кілометра довелось лізти по азимуту. З боку Гребенова - суцільна вирубка. :evil: На вершині гори, невеличкі полянки, які почали заростати. Дике і безлюдне місце. На верху великі камені, які нагадують старі поховання. Сподіватись, на якісь краєвиди не доводиться. Гора - знищена вирубками і заросла хащаками. :(

Хребет Зелем’янка. Менчіл – 1216 м. Південно-східна вершина хребта. Радіалка. Гребенів. Відстань 18 км.

Вилазка виявилась дуже чудовою. Компанію склав пес. Велика вівчарка, яка до мене приєдналась на початку треку. :) Ну а тепер все по порядку.

Біля шлагбауму підходить до мене пес. Я його погладив і питаю: «Ну що, ідеш зі мною»? Він махнув головою, і поплентався позаду. Пройшовши 3 км, я зрозумів, що пес піде до кінця. З метою економії часу, я вирішив піднятись на відріг хребта і потім перейти до вершини. Звертаю на стару тракторну дорогу і йду до відрогу. Дорога швидко закінчується і починається стандартний підйом по азимуту. Стрімкий схил із камінням, та незначними буреломами. Пес також лізе зі мною. Він виявився дуже розумним, і явно пристосованим до таких складних гір. Біг попереду 10-15 м, потім оббігав по колу відлякуючи всю звірину. Коли я зупинявся попити води, він також зупинявся і чекав. Через пів години ми виходимо на відріг, на якому не було ніякої стежки. Ломимось відрогом і виходимо та тракторну дорогу. Відпочиваємо, п’ємо воду. Погладив пса. «Як тебе звати?» Мовчить. «Ок, будеш Рекс». До речі, він добре розумів мову жестів. Розумів деякі команди. Так ми з ним і спілкувались. За те, що Рекс склав компанію, я йому віддав всю свою їду. Сирники зникали в його пащі, один за одним. :)

Відпочивши, ми продовжили наш шлях. На вершину гори також лізли по азимуту через ліс. Стежки нема. :( Під вершиною побачили маленького оленя. На вершині Менчіла, декілька невеличких галявин повністю зарослих лопухами і папороттю, висотою по шию. Краєвидів ніяких, довкола високі дерева, та інколи проглядається частинка хребта. Стежка зовсім заросла, і не видно куди ідеш. Жесть. Ми на вершині. Програма мінімум виконана.

Тепер розкажу пару слів про програму максимум. Я планував ломитись через хребет на Широку (1265 м.), і далі хребтом на Сколе. Але пошуки стежки закінчились нічим. Все заросло. Теоретично, можна було спробувати, якось пройти ці 4 км до Широкої по ребру хребта. Але я лишився цього ровера, тому що зі мною був пес, якого треба відвести назад до початку маршруту. І ми пішли вниз. Спускаємось знов до тракторної дороги. Відпочиваємо. П’ємо воду. Рекс успішно доїдає сирники. І ми по дорозі, яка серпантином «облизує» кулуар Менчіла, прямуємо до місця старту.

Внизу, чекаючи машину, Рекс раптом побіг в ліс і приніс в зубах маленького їжачка, якого поклав біля мене. Це він так подякував за сирники. Дуже розумний пес. Приїхала машина. Пора прощаватись. Рекс сумно дивився, ніколи не забуду цей погляд. :cry: Дуже дякую Друже. До зустрічі.

Трохи містики. Місяць. :secret::scared:

Маршрут: Панасівка - Кременець (1226 м.) - полонина Секул. Відстань 18 км.

Цього разу лізли на дику бескидську гору разом із дівчиною з Англії, і хлопцем із Хмельницького. Ірина та Олександр - трекери, і люблять ходити в гори. Тому похід вийшов чудовим і цікавим.:)

Кременець - потужна дика гора, з багатьма відрогами. Яку також не оминуло прокляття - бути порубаною. На вершині декілька галявин, на яких росте кінський щавель. В плані трекінгу - складна гора. Тракторні дороги, круті схили, хащі, вирубки, зарослі шурфи від спуску деревини, які провалились, спричинені ерозією, від потічків. Каміння, і все осипається під ногами. Щоб сюди іти, треба мати добре взуття.

Після Кременця, пішли на Секул. Піднімались по тракторній дорозі, яка завела в тупік. :( До полонини залишалось 370 метрів. Перешкодою став маленький каньйон з хащами. За деревами посміхалась до нас полонина. Але лізти через хащі на хотілось. Можна було обійти верхом, через зарослу вирубку - але не було бажання. Тому ми подивились на полонину і повернулись.
В цілому, похід виявився чудовим. Дякую. :friends: