Гірськолижний форум

Рикведа - сакральна спадщина аріїв

Брахмани чудово розуміли і усвідомлювали, що чекає на їх нащадків у недалекому майбутньому, а тому залишили у спадок одну з найперших і найцінніших Вед, священну «Рикведу» - збірку арійських піснеспівів, звертань та обрядів.

Згодом, цілюща "Рикведа" буде прочитана і стане джерелом для іншої пам'ятки - "Велесової Книги" - етнотворчого і державотворчого євшан-зілля русів-українців.

"Рикведа" - найважливіша збірка релігійно-поетичної, обрядової спадщини аріїв, її назва складається з двох слів, що звучить як: «rk» - ректи і «veda» - знання. Тобто, "ректи, промовляти знання". Збірка складається із 1028 гімнів, зібраних у 10 «мандалах» - циклах. Втім, багато текстів увійшло до складу інших Вед, зокрема: Самаведи, Аджурведи і Атхарваведи.

"Рикведа" розповідає нам про першооснову буття, походження світобудови та закономірності Природи, причому української. Про це свідчить чимала к-ть гідронімів і топонімів. Багато хто із українських дослідників константує: "Рикведа" наповнена глибоким праукраїнським змістом.

Наприклад, Степан Наливайко у своїй книзі «Таємниці розкриває санскрит» виводить масу цікавих паралелей, зокрема тотожність деяких українських міст із багатовіковою історією зі згаданими відповідниками у "Рикведі": Пар'яшравас - Переяслав, Бгурішравас - Богуслав, Багушравас - Борислав. Зрозуміло, що тут частка «шравас» тотожна українській «слав».

В Індії, у штаті Кашмір, височить священна гора з трьома вершинами, яку арійці прозвали «трикута». У надрах цієї "трикути" схована величезна бронзова статуя Богині Вішну з українським тризубом в руках. Цей елемент так і зветься - "тришуб".

Підказує нам «Рикведа» й про справжнє значення кольорів в українській символіці. Синій постає не кольором неба, а кольором води, моря та океану, жовтий символізує не достиглі лани пшениці, а позначає сонце, вогонь і тепло.

Знаючи де шукати витоки рідної культури, «Рикведу» вивчала і перекладала Леся Українка. У своїх рукописах поетеса зізнається: “Найдавніша зо всіх мов – це мова давніх індійців, або, як її звуть, мова “санскритська”, і до неї подібні всі мови
європейські, одні більше, другі менше, котрі давніші, то більше схожі з нею”. Висловлював свої припущення і видатний український письменник та фолькорист Микола Костомаров: "…в слові Сварог можна вгадати санскритське слово свар, світло, небо...».

Не можна не згадати й унікальну працю її дядька, М.Драгоманова - "Програма по історії Давнього Сходу", у якій він висловив цілий розділ "Арійські народи". Ось деякі глави: "Риси побуту індоєвразійських народів до їхнього розділу. Iндуси: історія знайомства Європи з Iндією. Громадське життя і релігія патріархально-пастушого побуту на схилах Гіндуку (Веди). Героїчний період переселення (Махабгарата). Громадський, родинний побут і релігія жредського періоду в долині Гангеса і декан-брамінізм (Ману і Рамаяна); браминська наука і філософія..." .

Брався за «Рикведу» і визначний український філософ, літературознавець, індолог Іван Франко. Кількість Франкових перекладів "Рикведи" не значна, всього 5 уривків (14 строф). Вони друкувались у "Передмові" до книги "Вибір декламацій для руських селян і міщан" (1898), де автор помістив гімн "До Варуни" (РВ, VII, 89) та у власному перекладі статті Є.Єлачіча "Крайня північ — вітчина людскости" (1910), куди були поміщені уривки з гімнів "До Iндри" (РВ, Х, 138: 3-5), "До Адітів" (РВ; II, 27: 14), "До Ашвінів" (РВ, VII, 67: 2); "До Ушас" (РВ, VI, 76: 1-4). У своїй статті "З галузі науки і літератури" (1891), Іван Франко написав: "...пізнати суть найглибших таємниць буття, висловити те, що є невимовним, — ось їхнє завдання".

Загалом, ніхто з українських Пророків ніколи не заперечував, а тільки підтверджував факти, що коріння української культури значно давніше часів Киїської Русі і впираються вглиб арійської, ведичної цивілізації...

(с) Віталій Креслав