СБ, 15 січня.
Нарешті вибрались на Буковель.
Прогноз погоди обіцяв невеликі опади на суботу-неділю, веб-камери показували солідну кількість і несолідну якість снігу на трасах. На відміну від дружини, я не дуже рвався кататись, хотів почекати ще кілька днів (до снігопадів). Але в п’ятницю видали призовий ВІП-брильянт (дякую форуму за конкурс і друзям за підтримку!), ми не злякались погоди, зв’язались з Андрієм і Йорданкою (які мали місця в машині) і спакували спорядження, що припадало пилом з 28 грудня.
Отже, субота, 7 ранку. На вулиці +5С, мокро. Важко повірити, що ми їдемо кататись на лижах.
В 9:40 стартуємо.. Піднімаємось на 7 підйомнику, очі лізуть на лоб від кількості і розміру горбів на цій «найлегшій трасі». Розуміємо, що даремно полінувались виїхати раніше і почати з 8:30. Розминка по «семірці» – це могул, справжній могул.
Переходимо на 13-тий підйомник, де й катаємось до обіду. Там горбів поменше, черга до 5 хвилин. Роблю кілька спусків з дружиною, потім катаюсь сам, оминаючи чергу через ВІП-прохід. Зустрічаю Руслана з Юлею та Юрою – робимо декілька спусків разом. Відкриті майже всі 13-ті (крім В), але стан трас різний. А – так собі, C і Д – дуже добре, синя Е – горби на «крутячках».
На обід їдемо через «семірку», чайників ще більше, горби ще вище. Питаємо знайомих про стан інших трас, кажуть, що всюди приблизно одне і те саме. Оля хоче їхати на 5-ку, я її відговорюю. Зустрічаємось з Юроюбайком, вітаємо один одного зі святами, фотографуємось з JJ, знову їдемо на 13-тий. На синій Е горби вже майже по пояс, новачки літають по них наче м’ячики. Моєї техніки також вже не вистачає для правильного катання, починаю робити помилки.
Червоні траси більш-менш живі. Знаходжу кілька цікавих об’їздів самих розбитих місць, трамплінчик. Не скучно. Але починається дощ. Мембрана куртки TNF гідно тримається, а «пальоні» штани набирають воду наче губка. Радує, що одяг дружини відпрацьовує на всі 100% – не пропускає дощову воду і «дихає». Дощ показав, хто де і за скільки вдягався.
Оля ховається від дощу під навісом, роблю ще пару спусків в потоках води. На трасі лишаються лише Юрабайк, який пролітає горби наче їх там і не має (Армада JJ – точно лижі для фрірайду? Може, їх створили для горбів?), кілька серйозних лижників і стадо сумних ломів в мокрих спортивних костюмах. Вирішуємо вертатись до машини.
Поки спустились до паркінгу – дощ майже закінчився. Що робити? Дзвінок Андрію, і домовляємось покататись ще годину. Йдемо на 5-й підйомник. Там черги немає зовсім. Піднімаємось на верх… і рвемо волосся на голові – біля 17-го підйомника траса у хорошому стані, навіть не віриться, що в кінці дня за плюсової температури таке можливо. Ех, шкодую, що не послали туди вчитись Олю та Йорданку – а самі могли би спокійно поїздити по інших трасах.
«Труба» на чайник-штрасе – також могул. Хоча можна об’їхати з правого боку, по краю.
З 5-ки спускаємось до низу 14-тої, в кемпінгове містечко, їдемо в гості до Юрибайка, традиційно з’їдаємо і випиваємо все, що знаходимо. Після 6-тої їдемо додому. Незважаючи на дощ, важкий сніг і горби – каталка принесла велике задоволення. Правильне спорядження, правильний вибір трас, бажання гарно відпочити. За свята дуже скучив за лижами. Радує, що тепер є можливість їздити частіше.