Пилипець. 18 лютого 2012 р.
Нарешті вдалось розширити географію катання і відвідати Пилипець.
Цілу ніч падав сніг, переживали, чи не закриють перевали, але все обійшлось. Їхалось трохи важко, тому на місці були десь біля 10 ранку. Поки поїли, вдягнулись і купили скіпаси, була вже майже 11-та.
Встигли зробити 1 підйом по ранковій ціні (на бугелі до 11 ранку – 7 грн. за підйом, потім 12 грн.; день 120 грн.; у будні дешевше; картка коштує 30 грн., її можна повернути в касу у кінці дня), хвилин 20 чекали на верхній станції, поки всі наші зберуться.
Володя і Роман запропонували їхати зразу направо від бугеля у ліс, вони там добре поганяли минулого тижня. Але інші хлопці, які вже катались на Пилипці, вирішили влаштувати міні-беккантрі. Ми піднялись до дерев над верхньою станцією кріселки і спустились направо.
Піднімаємось:
Я з Романом:
Вниз (у такі моменти шкодую, що взяв лише «мильничку»):
Галявина, на якій бордистам краще не зупинятись (бо потім доведеться довго йти по пояс у снігу):
Цей місток я не раз бачив на відео:
Спуск сподобався, правда, групою у 12 чоловік з різним рівнем катання здійснювали ми його дуууже довго – були внизу майже через 2 години після того, як стартували (з нижньої станції).
На 2-й підйом вже їхали меншою групою, Володя і Роман хотіли показати свій варіант спуску, але ми пропустили, де вони заїхали у ліс, і в результаті поїхали по трасі:
Після обіду нарешті спускались через ліс. Немає слів. Ліс чистий, дерева стоять досить рідко, кущі не густі, пеньків немає (або є глибоко під снігом).Пухляку там по… майже по пояс. Побачили це, коли Андрій загубив лижу і провалився. Їхали, падали, сміялись від щастя. Андрій і Ліза молодці, перший раз у такому лісі, на вузьких лижах, не розгубились і успішно спустились.
Після цього мега-спуску я подумав, що «від добра добра не шукають» і ще 4 рази з’їхав там же. Один раз сам, інші рази з Володею і Романом, дуже вдячний їм за підказки і за те, що чекали.
Сьомий спуск робили в 17 з копійками (підйомник працював до 17:00), добра тьотя на турнікетах пропустила нас. Цей спуск був просто виносом мозку…
З’їхав до бусу, ноги тремтять від втоми, а мозок не хоче вірити, що каталка на сьогодні закінчена…
Ліс моєї мрії:
А потім була довга дорога додому.
Ось так відпочили.
Нарешті вдалось покататись не на Буковелі.
Чудова компанія, дякую вам! Чудова погода, чудовий сніг, чудовий ліс.
Пилипець – це недорогий відпочинок з мінімальним сервісом.
Жахлива траса (що на ній твориться не після снігопадів, коли все це розбивається і замерзає?) і відмінний ліс.
Ніколи у житті не бачив стільки ломів на класиці і мажорів на фрірайдових лижах останнього сезону.
На Гембу не ходили, не було змісту – лавинонебезпечні кулуари проти нємєрєної кількості снігу у лісі. Вибір очевидний.
Вкотре побачив, що не вмію кататись: не міг нормально перекладати лижі в повороті (ми це називаємо Катеринка-стайл); такої задньої стійки цей ліс ще не бачив… Інтерес до позатрасового катання росте і росте.
Місце, куди хочеться вертатись (але лише у паудер-дей).
Ось ще кілька фото:
Вид з нижньої станції бугельного підйомника:
Пилипецький фаст-фуд:
Черга на підйомник (стояли до 15 хвилин):
PS. Так «фрірайдили», що аж водійські права поламали: