Десь у 2005-06 році (точно не пам"ятаю) були у знайомого на Дні народження. Ну вже трошки попили, і тут один заявляє: "А я би хотів стрибнути з парашутом". І всі мужики ( і я в тому числі) в один голос заявили, що теж хочуть... На другий день протверезіли, але пацан сказав - треба робити...
Поїхали ми з товаришем (була субота) в Косів на аеродром на розвідку. Там якраз організовували польоти на кукурудзяниках і стрибки з парашутом. Приїхали, подивились, напросились на екскурсію на літаку. Взлітаєм, в салоні нас двоє і ще один працівник аеродрому, і в кабіні пілот і пасажир. Тільки набрали висоту, пілот встає і міняється з пасажиром місцями. Ми з товаришем трохи напряглись..., механік, що біля нас сидів, каже: "Та ви не бійтесь, цей пацан купив цей літак, вчиться літіти, в повітрі вже нормально, тепер тренується сідати..." Ми не дуже заспокоїлись, взялись за спинки передніх сидінь... Приземлились нормально...
На другу неділю домовились стрибати. Чим ближче до неділі, тим менша ставала кількість бажаючих стрибнути. У всіх з"являлись невідкладні справи на неділю або невиліковні хвороби...
Прийшла неділя. З приблизно 10 бажаючих стрибнути минулого тижня нас приїхало троє... Півгодинний інструктаж. Всім ще весело. Слова інструктора: "Після виходу з літака рахуєте 3 секунди і дивитесь, чи відкрився парашут. Якщо не відкрився - відкриваєте запасний..."
Полетіли... В літаку гробова тишина. Товариш дивиться в ілюмінатор, звертається до мене: "Дивись, церква, цвинтар..." Обрадував...
Я сиджу біля дверей. Інструктор відкриває двері і викидає центровку. (мішочок з парашутом, щоб бачити, куди дує вітер і де буде приземлення). Дивлюсь вниз - ну його нафіг, краще дивитись на стелю...
Команда встати, підходжу до виходу, ліва нога на порозі, хлопок інструктора по плечі...виходжу в безодню...провал свідомості...До речі - потім зрозумів, для чого кажуть тримати руки на запасному парашуті - щоб не було чим в двері впиратись...
Приходиш до себе від ривка, коли відкрився парашут. Поправив шолом... Дивишся вниз - півкілометра висоти, а ніфіга не страшно. Розглядаєшся по сторонах, кайфуєш... Чуть страх приходить, коли до землі залишається метрів 20-30. Несильний удар, як від стрибка з 1,5-2 метрів, і пора складати парашут. Кайф не порівняти ні з чим...
Після стрибка питав у всіх, хто стрибав, хто рахував 3 секунди до відкриття парашута. У всіх був провал... Тому поїхали на слідуючу неділю стрибати знову, щоб порахувати 3 секунди. Знову нічого не вийшло...
На наступний тиждень знайомі стрибали з парашутом, а мене попросили познімати з літака на камеру. Мушу сказати, що на висоті 1 км при відкритих дверях в літаку без парашута трохи, мягко кажучи, дискомфортно...
Більше 3 секунди не приходилось рахувати...