Гірськолижний форум - Буковель сезон 2009

Трохи із запізненням, так звана естонська реакція, але я думаю, було би гріх не описати каталку, яка була минулого тижня.

Щоб не повторювати формат попередніх постів, спробую подати звіт у режимі щоденника.

Все-таки гори це гори і тут погода змінюється не те що щодня, а й щогодини. Ми завжди пам’ятаємо про це, вирушаючи у піші походи чи кататися на лижах, однак якраз на прикладі трьох днів, які ми провели на «Буковелі» минулого тижня, це правило виправдало себе як ніколи. Три дні і абсолютно різні погодні умови, інші гори і та інша атмосфера – від захмареності, туману і дощу із снігом до розпеченого сонця та весняного тепла.

Четвер, 5 лютого
Традиційно вже виїджали на ніч, дорога вийшла аж надто тиха – у будні дні, очевидно, пости ДАІ не так зацікавлені у заробітку, як це буває перед вихідними днями, тож вдалося їхати практично без зупинок. О шостій годині ранку ми вже селилися у агрооселях Микуличина.

Вже по восьмій ранку наш бус в’їжджав на територію «Буковеля». Перед розвилкою, яка вела до житлових комплексів та до витягів наш керівник групи вийшов до охоронця і попросив пустити бус на стоянку 14-го підйомника. Охоронець спочатку затявся, однак згодом дозволив, з однією умовою, що після висадки пасажирів автобус повернеться на паркінг для мінібусів та автобусів між 1 і 2 витягами. Однак цьому не вдалося здійснитися, оскільки наш бус сів на пузо буквально під самим мостом, що вів до 14 підйомника; тож усі наступні дні ми так само просилися у охоронців і нас без проблем пускали.

О 9:30 наша група вже стартувала із 14-го підйомника. Погода не дуже сприяла повноцінному катанню, однак ні дрібний дощик, ні хмари, що поступово насувалися, не зіпсували нормально відкатаного дня.

http://data7.gallery.ru/albums/galle...958716-200.jpg

Я вперше побачила як виглядає не зіпсута верхня частина траси 14А. Особисто я цього дня обрала для себе траси 13-го витяга, де й відкатала більшу половину дня.

http://data7.gallery.ru/albums/galle...873812-200.jpg

Непогано було і на 15-му та 11-му, на 8-мку спеціально не їздила, так як у ці дні там проводилася школа від «Актів спорту».

Того дня я вперше обкатувала свої нові черевики Nordica Olympia One XF. Перші спуски у них дали блаженне відчуття легкості, однак по мірі намотаних кілометрів черевики почали всідатися і треба було щільніще затягувати кліпси. Мабуть, у силі я не дуже розрахувала, бо коли вже у номері збиралася у душ, то помітила на ногах величезні синці.

Випробувала я і новий підшоломник – скажу я вам, я не знаю, для кого придумали оці всі такі кольорові хустинки-пов’язки, якими молодь користується замість підшоломників, але те, що це більше понти і розвод, а не реальна користь, я цієї поїздки переконалась на власній шкурі. Нормальний підшоломник не з’їжджає з голови після 30 хвилин катання, не сповзає на лице, вентилює голову і захищає від вітру. Як висновок, підшоломник і такі пов’язки на голову коштують приблизно однаково, але більше користі таки від підшоломника-балаклави. Тож раджу купувати справді призначену для шолому річ, а не кольорову пов’язку для краси.

У середині дня зустріла Funcarvera на нижній станції 15-го витяга; причому впізнати його не вартувало великих зусиль – чорно-зелена еланівська куртка та маплюсівські шолом і окуляри зробили своє діло ;-). Сидячи у кріслі підйомника, Funcarver розповідав про доволі неприємні події, що сталися на Буковелі напередодні нашого приїзду (йшлося про тяжкі тамування та навіть смертельний випадок). На верхній станції 15-тки ми роз’їхалися у різні боки – Funcarver із знайомими поїхали на 13-й, а якраз збиралася освоювати траси 11-тки та 16-го витягів. Було приємно з вами побачитися та побалакати, Олексіє!

Чим таки краще виглядають траси Буковеля у будні, так це відсутністю великої кількості неадекватного народу та більш- менш не так попсутими за день трасами від лижників-початківців.

У перший день катання спрацював ефект сніготоксикозу – народ ломанувся кататися і забув навіть про обід; люди порозсипалися по трасах і намагалися якомога більше часу провести на різних гірках. Мене, як на диво, ця хвороба оминула – я буквально закохалася у траси 13-тки.

Проживання і харчування
Повернувшись додому, ми порозходилися по номерах і почали готуватися до вечері. Частина групи поселилися у садибі «Надія» в с. Микуличин (не плутати із садибою «У Надії» у тому ж селі, це різні агрооселі) та у комплексі «Зелений Яр». Різниця у ними полягає у 15 хвилинах ходьби один від одного та у тому, що «Надія» на сьогодні є більш об лаштованою садибою (наявність сауни із басейном, спортзал, більярд, бібліотека), ніж «Зелений Яр», який тільки-но розвивається. Харчування замовляється при бронюванні та заселенні у номер; по суті, це 2-разове харчування (сніданок і вечеря). Готують що у тій, що у другій садибі дуже смачно.

Апрес-скі
У Микуличині ввечері можна провести час двома способами – або їти паритися у сауну, або завітати у бар, що знаходиться у відпочинковому комплексі «Зорі Карпат» у центрі села при трасі. При «Зорях Карпат» є також непогана сауна та продуктовий магазин, що працює до 23:00. Ще один непоганий магазин знаходиться при в’їзді до Микуличина, перший поворот праворуч (по дорозі у садибу «Надія»).

Приблизно у 2-х кілометрах від комплексу «Зорі Карпат» є ще одна кнайпа із магазином (працює до 22:00), де збираються місцеві та приїжджі для посиденьок за пивом; однак особисто мені та моїм знайомим вона не дуже сподобалась.

Якщо садиба, у якій ви замовляєте проживання, має власний мангал та альтанку, чи не найкращим способом провести вечір на природі та біля вогнища є смаження шашликів чи ковбасок (що, власне, ми й робили два вечори підряд).

П’ятниця, 6 лютого
Зранку у Микуличині накрапає дощик. Із сподіваннями бодай на якесь катання по приїзді до курорту вся група о 9:00 розходиться по території 14-го підйомника. Ідучи з лижами повз стоянку, спостерігаю таку картину: під’їжджає дорогий джип, з нього вибігає дівчина років 20-ти, робить пару кроків і тут її буквально вивертає біля найближчої калюжі, біля якої стоїть дерев’яна ялинка-вказівник. За нею з того самого джипа один за одним вивалюються, очевидно, її друзі у не зовсім тверезому стані. Поки ми з чоловіком підійшли до витяга, дівчину вирвало ще пару разів. Гарний пейзаж у похмурий карпатський ранок. Звідси логічно можна зробити висновок, що «Буковель» був і є курортом «глінтвейнів», розвальцьованих та загалом тих, хто приїжджає туди більше вживати алкоголь, ніж кататися.

Траси, як у попередній день, були дуже добре підготовані – видно, що персонал старається. Я по дурості із мужом і двома співробітниками першою рвонула штурмувати нижню станцію 14-тки, а з неї – і весь «Буковель», однак вже за 15 хвилин стало ясно, що ми явно поспішили – дощик помалу почав переростати у справжню зливу. Якраз розпал цієї зливи ми застали на трасах 13-го витяга, з якого чимскоріш почали перебиратися на 22-й, 15-й і на 11-й.

З висотою ситуація почала покращуватися; з верхньої станції 11-тки ми поїхали на 12-й. На г. Довгій падав мокрий сніг і видимість навколо була практично нульовою; каталку ускладнювало ще й те, що при з’їзді з траси 12А на горі збиралося багато людей і ті, хто одразу після виходу із крісла розганялися, не завжди могли вчасно загальмувати. В результаті на Довгу втікали всі, хто мок на інших трасах.

Близько 11-ї години перша партія народу поїхала сушитися у бус; через 40 хвилин я із кількома безумцями таки наважилися виїхати на гору – дощ трохи вщух. Однак і цей заїзд тривав недовго – перед 13:00 дня знову пішла злива, після чого всім колективом було прийняте рішення за годину збиратися і вирушати додому.

Погода того дня дійсно була непередбачувана – дощ постійно то лив, то припинявся. До ускладнених природних умов додалися ще й технічні – під час дощу людей на трасах стало меншати, що стало причиною зменшення швидкостей руху практично на всіх канатно-крісельних витягах. Поки ти їдеш, ти більш-менш сухий, тебе вітер обдуває та тіло рухається, тільки сядеш на крісло – все, за 10-12 хвилин у повітрі замість положених 7-10 намокаєш до спідньої білизни. Окрім того, ще у минулому році ми переконались, що при плюсовій температурі з верхівки крісел можуть капати краплі мазуту з водою на куртки, штани. Тому ми взяли за правило за відсутністю черги при плюсовій температурі сідати на крісло по протилежні боки – капає-то якраз на тих, хто сидить посередині.

Як на зло, після 14-ї години погода помалу почала налагоджуватися і навіть побільшало машин на паркінгах, однак це вже не мало значення – у промоклій амуніції та із трохи зіпсованим настроєм ми здавали у прокат спорядження та грузилися у бус для того, щоб повернутися до Микуличина.

Кілька слів про прокат, що біля 14-го підйомника
Загалом цього сезону я вже стикалася із недобросовісністю буковелівських прокатників, коли наприкінці грудня мій чоловік та мій співробітник взяли напрокат лижі категорії В (по акційних абонементах) у прокаті біля 5-го підйомника – їм видали пошарпані лижі сезону 2006-2007, практично без кантів і на додачу втулили мокрі черевики. На запитання «Можна у вас залишити взуття?» отримали вичерпну відповідь «А у нас місця нема! Хочете – залишайте, але за зберігання вашого взуття ми відповідальності не несемо». В результаті мої мужчини перезулися і залишили своє взуття прямо біля порога прокату (більше ніде не було місця). Якби їхнє взуття дійсно хтось потягнув, прийшлося б додому їхати босими.

Тепер щодо спорядження у прокаті на 14-му витязі. Цього разу проблема виникла із сноубордом, який взяв напрокат мій старий приятель. Хлопець другий рік освоює борд, однак поки що користується прокатним спорядженням. Катаючись на трасах 13-го витяга, на одному з поворотів у нього відлітає одне кріплення. Знайшовши на трасі запчастини до того злощасного кріплення, хлопець сяк-так прилаштовує їх та намагається добратися до 22-го підйомника, щоб дібратися до нижньої станції 14-ти і спекатися поламаного спорядження. По дорозі на 22-й у нього спочатку відчеплюється, а потім відлітає друге кріплення. У результаті з гори прийшлося їхати вниз не на своїх двох, а на кріслі. Коли він здавав цей злощасний борд у прокат, виявилося, що дошку просто-напросто забули полагодити. На наступний день моєму знайомому пропонують взяти напрокат це й же борд – хлопець відмовляється і бере дошку категорії В, яку брав у перший день катання. Висновок: для власної безпеки беріть спорядження категорії В. Спорядження категорії С буває нормальним на початку сезону – тоді й канти нагострені, і лижі змащені; у лютому після різдвяних свят спорядження категорії С так вбивають, що дійсно страшно їх брати напрокат. Краще вести спорядження із собою.

Субота, 7 лютого
Якими же все-таки капризними бувають наші Карпати – в ніч з п’ятниці на суботу вдарив мороз і на ранок з-за гір вже виглядало сонце. Приїхавши на «Буковель», всі почали масово знімати одяг – сонце палило немилосердно.

http://data7.gallery.ru/albums/galle...921392-200.jpg

Це, мабуть, була перша субота за два останні роки, коли я спостерігала відносно невелику кількість людей на самому курорті – люди розчарувалися у погоді напередодні, і значна частина любителів гірськолижного відпочинку поїхала додому напередодні, чимало людей, що телефонували мені та моїм друзям, відмовилися від гірськолижного уїкенду.

Видимість того дня була просто фантастичною – весь Чорногірський хребет лежав як на долоні і протягом дня можна було знімати далекі краєвиди.

http://data7.gallery.ru/albums/galle...961881-200.jpg

Виїхавши знову з 14-го, ми спочатку проїхалися на 15-й, далі на 8-мку, а з 8-мки переїхали на 2-йку. На 2R ми піднялися і спустилися кілька разів, після чого перебралися на 1-ку.

Траси витяга 1R того дня були дійсно казкові – людей дуже мало, зранку все ідеально вкатано, при з’їзді з кріселка відкривається панорама на Говерлу і Петрос – просто фантастика!

http://data7.gallery.ru/albums/galle...920453-200.jpg

http://data7.gallery.ru/albums/galle...920795-200.jpg

http://data7.gallery.ru/albums/galle...920844-200.jpg

http://data7.gallery.ru/albums/galle...874071-200.jpg

http://data7.gallery.ru/albums/galle...874093-200.jpg

Після катання та фотосесій на «одиничці» потроху перебираємося на «п’ятірку». На «п’ятірці» вирішуємо зробити коротку перерву та сходити на пиво і заодно розвідати, що ж це за новий ресторан-колиба «Фільварок».

На табличку «Із лижами заходити не можна!» ми особливої уваги не звернули, так як збиралися ненадовго. Зроблений ззовні із правдивого дерева (а не з підробки, як половина котеджів на тому ж Буковелі), ресторан зсередини виглядав теж як правдива колиба – посередині акуратний мангал, навколо довгі столи із лавами, за сервіровані приборами. Все дуже чисто, гарно і по-українському. Дизайн всередині дійсно заслуговує на похвалу, а от ціни…Погодьтеся, 50 грн за 100 грам шашлика – це трохи забагато; виходить, що якщо замовляти кілограм, то прийдеться заплатити 500 грн? Деруни, вареники приблизно по 40 грн, пиво по 15-20 грн за 0,5 л. Ми взяли практично найдешевше пиво, «Оболонь Соборне» - хлопцям не сподобалось, дівчатам пішло краще ;-). Мені здається, що якщо й робити подібні заклади на різних станціях витягів, то ціни треба ставити відсотків так на 30 нижчі. А то виходить, що на «Буковелі», та й загалом у всій Україні, відсутній середній клас населення – або катаєшся з рюкзаком чи давишся картоплею фрі у буковелівських фаст-фудах, або їси у «Козачку» чи у «Фільварку». Ось така-то сувора реальність.

Після пива на «п’ятірці» їдемо на 12-й на Довгу. Фото, сонце, неповторні краєвиди, панорама Горган та Свидовця, люди, рух і т.п.

http://data7.gallery.ru/albums/galle...921370-200.jpg

Переїжджаємо з 12А на 11-тку, минаючи масу чайників та горелижників, які, як завжди, збираються на вершині траси 12А.

На трасах 11-тки жорстко – особливо на верхніх частинах 11Е і 11 D. На трасах 11-го і 16-го витягів зависаємо ще на годину і після того переїжджаємо на 15-тий. Далі обід на «Панорамі» і засмагання – сили закінчилися, тепер хочеться відпочити. Я у ці хвилини мріяла про шезлонг десь далеко на Драгобраті біля якогось готелю, стіл із наїдками надворі та мангал із шашликом. У реальності був столик біля «Панорами», наша компанія та привезені із собою харчі :beer:.

У такій сонячній та приємній атмосфері додому абсолютно не тягнуло. Однак після 16-ї години ми мусили покидати Поляницю і вирушати на Яремчу, де планувалося зупинитися на вечерю у «Колибі». За вечерею здійснилася моя мрія про шашлик та келих доброго вина :wink:. На цьому можна поставити крапку, однак, як висновок, хочу навести нижче кілька тез:

1. Адміністрація гірськолижного курорту «Буковель» не завжди пасе задніх і таки прислуховується до зауважень відпочиваючих – на трасах з’явилося більше смітників, по гучномовцю оголошують правила поведінки, стало більше огороджених територій.
2. Новий туалет, який нарешті таки поставили на нижній станції 14-го підйомника – це жесть! Маленька кімната, паперу нема, три кабінки, в одній зламана ручка і страшенно нагаджено, в другій зламаний замок, остання третя кабінка нормальна. Але тут є певна проблема – річ у тому, що особі жіночої статі справити потребу у цій кабінці доволі важко, особливо якщо вона взута у лижні черевики – відстань від унітазу до дверей така маленька, що, перепрошую за натуралізм, присісти так, щоб не розірвати штани, щоб не впертися головою і не вибити двері та щоб не роз’їхалися ноги на слизькій підлозі – практично неможливо. Краще вже на тій ж вершині 14, 15 і 22 витягів за «Панораму» ходити, чесне слово. Боже, як я скучаю за тими вбиральнями, які згоріли у грудні минулого року!
3. Шкода, що не вдалося побачитися із форумчанами у суботу - але на цьому сезон не закінчується, тож до наступної зустрічі у горах! :friends:.

P.S. Більше фото можна глянути у моїй галереї - Jolie - Альбом "Crazy holidays in Bukovel" на Gallery.ru