[Volchica]

Поход в горы или приключения не совсем нормальных людей с маленьким акцентом на фрирайд.
Прошла неделя как приехали со Словакии. Токая тоска началась. В четверг уже перестало сидеться на месте, в голове начали возникать идеи как не умереть со скуки в выходной дома. В голове каждый час возникали новые идеи, но как всегда все было, что то не так. Буковель как то после школы АСС чужой стал, да и компании как таковой нет, на Драгобрат надо минимум на дня 2 вырываться, в «свободных» горах лавиноопасно. В пятницу вечером пришла в голову идея, все таки сунуться в сторону базы «Заросляк» т.е. к подножью Говерлы, на крайняк хоть воздухом подышать, на беговых лыжах подурачится ну или в Ворохте на горке единственной покататься, все лучше, чем дома от тоски гибнуть.
Команда собралась в составе 3-х человек, как всегда Надьки (Цукерка) которая просто не может отпустить подругу одну в горы, Лидка для которой такой поход был первый, и уверенна не последний, ну и меня ищущей постоянно на свою .опу приключений.
В начале седьмого утром мы нашей маленькой компанией, выехали в сторону Ворохты к новым приключениям. Дорога прошла быстро до самого КПП, где надо было, как всегда зарегистрироваться. На КПП висит табличка с предупреждением о лавиноопасности. Нас четко предупредили о невозможности выйти на Говерлу, находится только на базе или крайний случай дойти до метеостанции. Сказали, что база практически пуста, машин в сторону Говерлы нет, т.е. мы такие с утра и видимо за последние дни одни. Вот про дорогу предупредить забыли..только мужичок хихикнул когда увидел нашу машину. Это был знак, который мы поняли, когда уже обратного пути не было. За день как потом мы уже узнали, выехали на верх на переднем приводе только такие придурки как мы, нормальные люди машины внизу оставили.

Ну а мы…даже ее толкали, не говоря о кол-ве маневрирований авто назад для возможности разгона, про ощущение сидение на брюхе промолчу, машину было жалко, но мы доехали сохранив машину и себя.
Когда приехали на базу вздохнули от облегчения.

Не став долго думать, так времени было потрачено достаточно на дорогу, мы скоренько рванули вверх. Так как рисковать девчонками я не имела право, а одной не идти в большие горы благо ума, не смотря на мой рисковый характер хватило, да и еще не тот я фрирайдер, чтоб суваться да еще в такое время. Мы пошли по тропинке, которое ведет к озеру «Несамомовите», тропа на Говерлу отсутствовала, ее замело снегом практически полностью. Шлось легко и весело, большие сугробы снега радовали душу, да и надежда хоть чуток покататься в елках не отпускала.

Натоптанная тропинка нас вывела к метеостанции, так как тропа на озеро была занесена. Шли мы налегке, девчонки мне помогали по очереди нести рюкзак с ботинками.

На верху пока мы отдыхали и планировали маршрут дальше.

к нам подошли девченки из сборной Украины по дзюдо, у них там вторую неделю сборы. И еще они на эту метеостанцию ходят иногда звонить, так как внизу связь отсутствует.

На Говерлу в эти сборы они так и не попали, да и нам не советовали идти дальше, а лучше спуститься вниз, но мы же настырные, решили хоть чуток но еще пройти в сторону озера, правда тропы мы практически не наблюдали, а Говерлу мы видели справа в «молоке».

Пока мы еще шли и ржали…это было пока….

Вот тут я и решила, что пора уже одевать лыжи. Моя команда, смотрели на это все с недоверием.


Лида еще в начале задала вопрос, про какой мы прикол говорим о суровых уральских мужиках….Забегу на перед она им тоже потом стала правда не на лыжах, но и не ела потом шоколад….
Ехать мне сначала и не пришлось, ветер задувал прямо по склону. Отличное ощущение, но не у моей команды, которые шли сзади.

До леса я домчалась быстро, правда остановившись у указателя поняла, мы пришли как надо да не реально….

Траверса не было, но был густой лес, который мне уж очень хотелось пройти. Девчонки из за отсутствия тропы решили идти рядом по моему траверсу, чтоб не потеряться. С каждым шагом идти было все трудней и трудней. Возле указателей мы поняли, ЧТО дальше нам идти некуда тропы нет, не вниз к базе, не в верх к озеру и надо возвращаться назад к метеостанции. Но посовещавшись и прикинув варианты маршрута ( лоханулись не с направлением, а с отсутствием натоптанной дорожки) решили спускаться вниз держась правее, там должна быть где то тропа или выход к метеостанции.
Сказать, что с каждым шагом мы шли все трудней, это нечего не сказать, мне было легче всего, так как половину пути я все таки по лесу, хоть и густому проехала, вспоминая каждый раз слова Антона АСС «не ссать» и те навыки которые мне дала Наталья для прохождения истории в лесу.


Иногда было страшно, так как траверса нет, и не знаешь, где впереди между елками обрыв и еще что то, поэтому я пропустила девчонок вперед, и во время, Надюха в последний момент успела мне крикнуть об обрыве. Дальше надо было идти вверх, точнее ползти. Ботинки пришлось поменять на кроссовки и сжав зубы ползти глубоко проваливаясь в снег.

В голове крутилось одно, только бы успеть до темна вылезти из этой .опы, горы прощать ошибок не умеют, единственное радовало, что идем в правильном направлении и не отклонились от маршрута, максимум где можем выползти по течению реки вниз, так это на дороге ведущей к базе. Слез не было, истерик тоже не наблюдалось, перекуры становились все чаще так как проваливались по самое не хочу от этого уставая. Снег был мокрый и тяжелый.


В голове было одно: «Вот придурки» и другое…а все таки это не что…Не смотря на серьезность курьезности данной ситуации мы ползли и даже в последний момент решили рискнуть и перейти маленькую речку, боясь сорваться на карнизах, не больших, но неприятных, но это нам и сократило наш путь к тропинке.

Когда мы ее увидели….мы не просто кричали и курили, мы…вобщем не буду говорить, это увидели 2 спортсмена из той же сборной когда мы вылазили из леса.
ВЫ откуда???? Из леса вестимо. Да, мы придурки…..но зато какие. Это все смешалось с криком, ура Люди!!!!!! С этим нас и пригласили на шашлык, так сказать у них свой праздник у нас свой!!!
Смотрели на нас как то странно сначала, спрашивали, что мы в лесу делали, а потом насмеявшись накормили шашлыком. Спасибо Вам ребята из сборных по дзюдо Украины и Молдавии!!!

Но усталость дала о себе знать и мы счастливые, хоть и уставшие рванули домой, благодаря Всевышнего, за этот прекрасный день и строя планы следующих приключений, правда более легких и безопасных. И хоть были мы то всего в этой истории часа 4, а казалось прошел весь день….Вот так вот нам снега вне трасс захотелось…

[olavin]

Незважаючи на прогноз погоди і чутки про лід на схилах Говерли, ми вирішили все-таки туди поїхати, бо якось не солідно "справжнім фрірайдерам" відкривати сезон на Буковелі.

Дорога від КПП до Заросляка просто жах - всюди каша з води снігу і льоду, без ланців або повного приводу виїхати нереально. Шлакбаум на турбазу відкритий, припаркувались біля будівлі і зразу до нас підійшов якийсь дядько і почав вимагати по 10 гривень з машини за парковку, ми трохи посперечались, але все-таки заплатили, бо не мали часу.

Після перекусу бутербродами і чаєм з термосів у столовій збираємось і йдемо на гору. Небо похмуре, температура близько 0, вітру немає.
Снігу не дуже багато, в лісі близько 20 см, але він щільний і втрамбований. На виході з лісу біля "лавочок" снігу стає більше (30 см, місцями до колін) небо потрохи розвиднюється, навіть з'являється сонце і всі погоджуються, що недаремно сюди приїхали.


Найважчий участок підйому - на Говерляну, тут верхній шар снігу перетворився на фірн.

Після підйому на Говерляну починається самий приємний участок - схил рівномірно похилий, покритий щільним м'яким снігом.


Виходимо на вершину, перевзуваємось, п'ємо чай, фотографуємось.


Один з нашої компанії - не лижник, це Андрій Третьяков, у великому рюкзаку він приніс на гору параплан.


Вітер не достатньо сильний, тому піднятися в небо у нього виходить не зразу, але все-таки йому вдалося і ось він уже летить.

Відео, яке Андрій знімав під час польоту:

YouTube - Goverla_04.12.2010_Polet

З північної сторони знизу потрохи насувається туман, нам треба поспішати вниз.


Андрій планував приземлитися на схил біля Заросляка, але напевно вітер був несприятливий і його віднесло у напрямку перемички Говерла-Петрос. Зв'язалися з ним по телефону, сказав що у нього все добре і він піде через Козьмещик на Лазещину, а там вже знайде якийсь транспорт.


Ми з'їжжаємо вниз до Говерляни, а далі починається густий туман, видимість не більше 20 метрів.



Частина групи, яка впевненіше себе почуває, їде вперед і чекає решту біля лавочок, а ми трохи заблукали в тумані (насправді шукали де краще проїхати на лижах, тому що по кущах не дуже приємно).
Збираємось всі біля лавки і швидко спускаємось по лісу до Заросляка, йдемо - пішки, можна було і на лижах, але снігу не так багато - боялися їх пошкрябати об каміння.

На Заросляку зустрічаємо машину рятувальників, їх викликала група туристів, яких ми бачили на вершині Говерли. Рятувальники зовсім не раді несподіваній роботі, кажуть що вони десь впустили сумку, пішли її шукати і заблукали у тумані (16:30, починаються сутінки). Даємо рятувальникам орієнтир на місце, де ми останній раз бачили тих туристів, і їдемо до дому. У Татарові на перехрестку дороги з Ворохти нас вже чекає Андрій Третьяков, за час, що ми блукали він встиг спуститися пішки до Лазещини і спіймати там попутку.




Решта фотографій тут:
Говерла 04.12.2010

[edelweiss14]

Лижне беккантрі на Говерлу планувалося ще з тих часів, коли яремчанські бахури власне взнали, що таке великий сніг, фрірайд і беккантрі, тобто роки 3-4 тому. Хтось вже розрізав схили Говерли на семінарах по лавинній безпеці, для когось це було вперше. Але хотілося зібратися компанію, і таки вирватися самостійно, машиною. Після кількох невдалих планувань, це нарешті сталося, і от о 9.30 ранку команда СТК "Яремче" вже розпивала чарчину на КПП "Завоєли", чекаючи на пропуск. Чарчина підняла настрій, і дорога на Заросляк пролетіла миттєво
Припаркувавшись на Заросляку "за десєтку", почали збиратися, вирішувати риторичні питання, - йти в нормальному взутті чи в лижних черевиках, чи є на світі Бог, чи є на схилі фірн, що нам хотів донести Ніцше у "Так говорив Заратустра"
Через якийсь час приїхала машина з київськими номерами наших франківських колег, - Катя, Іван, Макс і Роман. Після зборів, підбадьорені чарчиною, нарешті вибралися на підйом.

Дякувати Богу (він є!), вчора було масове сходження на Говерлу, сніг був втоптаний, і підйом нам дався відносно легко. На взуття ніхто не жалівся, а я радів, що пішов у звичайних гірських черевиках, бо лижні Dalbello в мене нові, і нога зовсім не звикла до них.
Хотіли було заглянути на "Заросляк", але нас зупинило таке грізне оголошення:

Тож тихенько, щоб не насторожити збірну, зайшли в ліс

Вирішили підійматися "в лоб", по натоптаній стежці, а на першому привалі дозволили собі вже шуміти, - добре що нас восьмеро, з палицями, а збірна по дзюдо, як правило, тут на лижах не ганяє

Далі підйом почав набирати крутизни, і ми витягнулися в чітку "гусінь"

Краєвиди вже починали радувати

На Говерляні яремчанські бахури швидше вийшли на привал, і дозволили собі короткий відпочинок в поєднанні з сонячними ваннами і гарячим чаєм. Чарчина закінчилася ще внизу, та й негоже випивати на крутому підйомі перед спуском (dont drink and drive!)

Коли підтягнуласа решта групи, рвонули вже без "перекурів" на вершину.
Нагорі зустріли батька з сином з Трускавця, обоє з твінтіпами, син вирішив зводити батька на Говерлу. Мимоволі помпріяв стати колись таким батьком такого сина

трохи фану на вершині

групова фотка, готуємся на спуск

Першу частину спуску зїжджаємо до кулуара, там поки замінив об"єктив, встиг "спіймати" не всіх
тут Роман

Андрій

Другу частину я з"їхав перший, спустивши в кулуар маленьку лавинку, і фоткав вже знизу.
Тут Катя готується на спуск, видно сліди від лавинок

Однак Катя довго готується, і першим прилітає bene

Далі Лесик-песик

Далі нарешті Катя

Потім Макс

Далі Іван, наш єдиний дошкар (але ми всі його любимо, і тролінгу не піддаєм!)

Катя спуск одобрила і дала команду їхати далі вниз, на Брескулець

На Брескульці ще трошки фану, - дропів, пулялок, ідіотських крешів, - і програма-максимум виконана!

Вниз поїхали по старій лижні, і через кілька хвилин вже наминали бутерброди біля машин під AC\DC. Переодягнувшись, упакувалися в машину, подякували за компанію і відмінну покатуху, і погриміли вниз, сповнені доброго настрою, приємної втоми і березневого загару

Забігаючи вперед, - завтра прийду на пари червоний і стомлений. Однокурсники подумабть, що я мабуть всі вихідні не просихав, і зараз відсипаюся. А я думатиму про сніги Чорногори, і про те, що:

"Внизу не встретишь как ни тянись
За всю свою счастливую жизнь
Десятой доли таких красот и чудес"

[geolog]

Ще кілька фото


Петрос, зліва від гребеня видно дві зійшовші лавини (до трави)

Спущена лавинка

Брецкулець

Щуп довжиною 2,4 метри у підніжжя Говерлянського водоспаду (до твердого не дістав)

Пересування по лісі лежачи на борді

[geolog]

Для загальної картини: присілок Підліснів (в районі Микуличина, висота близько 1000 м), 1 грудня 2012 року

[Rio]

Коментар від ev

Народ!!
Кто на эти выхи будет на Говерле, отпишитесь потом по обстановке. Пожалуйста!
Собираемся через неделю посетить сии чудесные места.

снега не очень много.
говерла-малая говерла очень ок.
малая говерла - камни
малая говерла-лес можно проехать местами, но иногда жереб недостаточно присыпан.
лес - камни под снегом
это все по пологому подьему спуск.
джуни и голубоглазая ушли в кулуарчик правее говорят в основном пухляк
это все инфа за пару часов назад. йеееее!!! Сезон открыт!!!

[dem]

Пара-тройка фоток с Говерлы за 8.12.2012 г. Снимал на телепон.

[Junior]

Вот оно, родилось
Первая каталка в сезоне 12/13, Говерла + день пушистого Бука

Отличная компания и прекрасная погода. Спасибо всем.
Для тех, кто не был, о том, как это было

open season 12/13 on Vimeo

Камера - GoPro Hero 3 Silver Editin
Музыка - Lenka "Bring me down"

Отдельные благодарности Dem'у и Tsunami (магазин Мандры) за организацию, и коллективу Семь Вершин за поддержку сего мероприятия.

[Sergiy.Gutiev]

Где на бесснежье снега найти!

[yarchik]

https://www.youtube.com/watch?v=K2hMMbjDpv8