[Kaya]

Наша банда складалася з багатьох незнайомих людей. Трьома машинами. Але, як завше, дорога і жваве спілкування все поправили. Перезнайомилася, набалакалися і нажартувалися.

Збиралися всі, ясна річ по-різну, поки всіх попідбирали, поки вирушили ... Ось і прибули на Плай о 10:30. Це для мене невиправдано запізно і це те, що може зіпсути мені настрій, але я постаралася не звертати уваги. Дорога була тяжка: слизьке покритя, періодично падав сніг, місцями буксуючі фури, обїжджаючі яких створювали трошки затори.

Приїхали і відразу новина. Денні абонементи відмінили! Це було жахливо, бо всі були вперше на Плаю, і я подорозі розповідала, що існують там денні абонементи. Так продавець і сказала: «Тиждень, як відмінили».
Ще раз переконалися, що в Україні мало чого є для власне українців, і рушили кататися. Я витягла свої блейди, все думаю, що образяться, як я їх проміняю на довгі лижі. Тому хотіла їх потішити, і потішила сповна ...

А тепер про траси:

Траси були непогано засипані свіжим природнім снігом. І як завжди, кілька годин у народ то швидко поправили. Став з’являтися лід. Попри те по краях трас, а вони там широкі деякі, залишалося багато доволі пухког снігу. Я там і каталася, коли уникала льодяних доріжок. Трошки попригала, бо горбочків теж багацько. Блейди, з їх легкістю і маневреністю, додали ще більше задоволення в такому катанні. Зрештою після обіду всі люди кудись подівалися, і льодяні участки не плодилися і не розширялися, тому вивчивши траси, можна було спокійно їх оминати.

Також дуже порадував доволі глибокий пухлячок на півтраси шириною і довжиною. То я про крайню трасу другого витягу. Там ще між ялинками, через такий собі місточок, можна виїхати на витяг з другого боку, що прилягає до лісу. Що сказати? – Просто відвела душу... Не дивлячись на пронизаність багатьма лижними слідами з часом, він так і залишився пухлячком до кінця дня, тому по кілька раз покатавши де-інде, я знов верталася туди. Ну дуже тяжко собі в такому відмовити. Знову ж таки, блейди прекрасно витримували мої захцянки.
Перша пряма траса вся в горбочках згори була, там теж було добре кататися. Після обіду стесали, правда, до льоду.

Дивним для мене став стан чайнег-штрассе, що прилягає до бугеля і трошки вище, по всій ширині, тобто з обидвох боків витягу № 1. Виросло сотні міні горбиків, які своєю непередбачуваністю просто не длозволяли набирати швидкість. Вони були дійсно маленькі і часті. А саме там, після смачного розгону згори, можна непогано повчитися карвінгу і повідпрацьовувати вправи.

Загалом сніг був не дуже-дуже пухкий. Ну не такий, як при морозах, що кожна сніжинка живе окремо. Але й не лип.

Далі про різне:

Стоянка залишається болючим питанням. А питання тим часом росте. Люди паркуються дивно. Перважно на місце двох припаркованих могло би влізтися три з густотою не більшою, ніж на Буці. Паркувальники собі тим не переймалися.

Черг фактично не було– хвилинка максимум. Та й людей не дуже. Як на неділю, так ще й таку погоду. А після обіду вони взагалі порозїжджалися.

Ще не зауважила жодних слідів ратраку. Ніде. Ані по краях трас, ані десь на перемичках. Просто ніде. Я так зрозуміла, що вони ними тільки насипаний сніг вирівнюють. А може присипало геть начисто. Все одно складалося враження, що з суботи на неділю ніхто нічого не вирівнював.

Нова розвага – снігоход. Їдеш на кріселці і спостерігаєш, як серед майже сотні кострубатих новачків-лижників гасає снігоход. Мені було би дуже некомфортно і навіть страшно, будь я на їхньому місці. На щастя я там не катался в той час.

Знайомий відкрив секрет, що в прокаті не приймають ані права, ані грошову заставу, лише паспорт. Майте на увазі.

Лише цього разу помітила, які насправді повільні підйомники. Перший – черепашка. Другий і того гірший – вмираюча черепашка.

Цінова політака щодо будь-яких сервісів не зазнала жодних змін. Але вже ніби й сезон закінчується. Хоча, десь іще, крім Буку, практикують високі і низькі сезони з їх різними цінами?

А в кафе не можна приносити свої продукти. Получається, хочеш чаю з якимось своїм печивом, якого в них нема – чай пий в них в кафе, а печиво їж на вулиці. Але я все одно витягла свій шоколадний батончикв і з’їла до чаю. Ніхто зауваження не робив.

Погода була похмура. Сніг то падав, то не падав. То лапатий, то дрібний і майже мокрий. І так увесь день попермінно. Незмінним було сіре і зятягнуте небо. Після обіду на горі з’явився невеличкий туман. Сонечко виглянуло десь о 4-ій годині, але над сусідніми горками. До нас не дійшло.

І ще про себе:

Після спусків по пухкому снігу, вилітаючи на втрамбований сніг, тяжко переключатися на передню стійку. Але така різноманітність дуже тішить ніжки – для них спец-акція «Все й одразу».

До обіду, а радше прешу годину – спусків 5, катала якось дивно, ніби не в задоволення, ніби катаю «бо треба». Потім подосліджувала траси і ось воно – щастя. Спуск , підйом, спуск, підйом... Тішилася, як дитина. Врезультаті зробила 19 спусків (дорого однако) і зовсім було мало. Коли вже вирушили додому, то була щасливою і усміхненою. І вся в мріях про ось-ось наступаючий 5-тиденний відпочинок на Буковелі. І чомусь потьмянів запал спробувати борд. Все таки лижі дуже рулять. І блейди також. Вони лежали в багажнику і посміхалися мені. Я так розумію, із вдячності за таке шестигодинне різноманіття за цілий місяць.

Загалом вважаю поїздку дуже вдалою, розім’ялася на славу. Ще повалялася в снігу, роблячи руками ангеликів. Ще нападалася смішно в тому самому пухляку. Там дуже м’яко. Падаєш і розумієш, що сніг не тільки під тобою, він кругом тебе, так ще й падає згори. І починаєш тішитися. Іноді так і лежала в снігу, відпочивала. А один раз впала просто обличчям в сніг, цілою головою. Ну то я вже зовсім розслабилася, правда. Піднімаю голову, а маска вся в снігу, і за шию позалазило. Сміялася всю дорогу до витягу.

Ось.