[Albertowych]

П’ятниця тринадцятого почалась значно раніше.
Я загубив свою улюблену чорну шапочку «Не біда» - подумав я і поїхав в магазин, де «все не дорого». Шапочки з ріжками або з іншими прибамбасами там не було, а ті що були, то по 100 і вище гривенястих . З переконанням, що я ПОВИНЕН щось купити, змусив Юру продемонструвати мені лижки від 900 до 1500грн, на жаль альтернативи своїм МФ10 я не знайшов, потім він успішно розпакував два жіночих гірськолижних костюми з індексом 10000 чогось там і назвою якоїсь там «лабуди», яка допомагає зберігати тепло і відчувати комфорт за 1300грн, і щось простіше за 700. П’ятниця 13 давала про себе знати і тим, що спробувавши подзвонити Рижику для поради, я виявив відсутність телефону у всіх доступних кишенях. ЦЕ БУВ ПОЧАТОК. І я вирішив, не зважаючи на поради, (не робити цього) купити шолом, який трошки підтискав в тих місцях, де знаходились коріння не вирослих рогів, чомусь всі переконани в тому, що шолом неможливо підігнати під рельєф голови. Я вирішив спростувати це твердження. Відзначивши місця в яких шолом тиснуів, я його зняв і пальцями почав втискати з середини ті місця в яких тиснуло, приміряючи раз за разом, я досягнув майже ідеального облягання. Після 30 хв носіння, і відчудтя некомфортності в деяких місцях дотикання шолома до голові, знявши його і скориставшись попільничкою, яка знаходилась на столику в панорамі, я прокатав як колесом у некомфортних точках і УРА!!!. Два дні відкатав і навіть деколи забував що я в шоломі.
Пізніше я зауважив, що колір шлємака дуже гламурненько підходить під мій куртяк противно-синього кольору і черевики. За домовленістю з колегою, на третю годину я був готовий вирушати в дорогу, посвідчення водія і документи на копійчину виложив в тумбочку, і тут пролунав дзвоник. Замість очікуваного «Дядьку виходь», я почув «Ми готові, приїжджай», блін…. То я повинен загрузитись, проїхати 2.5км, перегрузитись в іншу тачку, потім по приїзду розгебти капєєще від снігу, прогріти, і знов 2.5 км їхати до хати???? Впавши в нерви, я закинув підготовлений багаж в копійчину і вирішив їхати самостійно, якби доїхав Гріг з Крістіною, значно приємніше провели би свій відпочинок АЛЕ. Виїхавши за межі рідного міста, я почув знайому мелодію виклику.
Я:- Слухаю!
Він: - Виходь, я під’їхав!
Я: –ПізДно дядя, я вже за Львовом,
Він :– Питань нема.
Захотілось закурити (нагадую: нікотин шкідливий для здоров’я), поліз в кишеню і подумав, а чого б не глянути на документи, де це їх я поклав???? Обшаривши ВСІ кишені в безуспішних пошуках, я зупинився: П’ЯТНИЦЯ 13 . Вертатись назад – це втратити цілу годину!!! Приймаю рішення кинути безцінне авто 1974 року народження під парканом в селі Давидів і пересісти в Пасат, який через 30хв мав би проїхати цією трасою. Пояснивши Богданчику, що я стою на зупинці, лижі нагло сперті перпендикулярно до дороги, я почав чекати, ховаючись від падаючого снігу під навісом, час від часу визираючи зі схованки. Непомітно промайнуло 46 хвилин. Нарешті!!!! Ось він - Пасатище з лижами на даху мчить в моєму напрямку, і, навіть не пригальмувавши, зникає за наступним пагорбом !!!. Дзвоню, вернувся, став біля пагорба, і я, по коліна в снігу, загрузив рюкзак в багажник, лижі НА багажник, шолом в салон на задню поличку. Уважна людина вже би побачила, що чогось бракує. В рюкзаку набір для сауни, жрачка, зарядка для мобіли і зарядка для фотіка. Те, чого бракувало, виявилось ЗНАЧНО піздніше.

Я не буду описувати ЯК ми долали в темноті тих 248 кілометрів, як на кожній ямці підскакував ваділа, скільки випив Алєксандр Васіліч. Я СПАВ. По дорозі мій мирний і ніжний сон перебивав дзвоник від Гріга, і я впевнено заявив, що я його розміщу . П’ЯТНИЦЯ 13
Приїхали. Марійка відправила нас до сусіда в котедж. Сваха з Бодиком на третій поверх, а мене з Шуріком на одне велике ліжко. Шуріку 70 років і по комплекції в нього пузо більше.
Почали вигружатись. Лижі - 4 пари, рюкзаки, палки, шолом з маскою лишив в машині. Начебто все, підходжу до багажника, Бодько каже: «Ти що ЗАБУВ БОТИ?!?!?!?!» - «Так» - спокійно відповідаю я. – «А ШО ДЄЛАТ». «Діма допоможе» - каже наш свіжий господар Олег. Виявляється, під час нашої тривалої відсутності (цілий тиждень минув), у Дмитра вже є свій прокат!!. Йду, кажу мені тре’ боти 28,5, А це ЯК??? Дає на вибір 4 пари, каже це на 43 розмір, всі на мене завеликі, десь там відкопує 41-42, міряю, супер. Ззаду на боті пише 28,5 . Збоку гордих дві п’ятірки. Тобто індекс максимум 60. Боти, канєшна, гамнєцо, але за нєімєнієм поваріхі, як всім відомо, пользують дворніка. Боти взяв, просушив, але навіть просушені вони ніяк не нагадували мої улюблені ніжні і червоні, жостки і мягеньки Dolomite.
Примірявши це чудо, я зробив декілька спроб таки зустрітися з моїми улюбленцями Dolomite. Подзвонив до kayja , може хто буде їхати на бук в суботу, то завезли би, але Фанкарвер вже був в дорозі, у Гріга телефон не відповідав. Видно був зайнятий підготовкою до наступного ночлєга . Справа в тому, що я планував по його приїзду розмістити його у своїй кімнаті, а дєда відправити до свахи, ну місць не було ПРАКТИЧНО. І тому в мене було цілком закономірне запитання, «Сексом займатися з супутнецею не будеш?», це, тіпа, щоб я не заважав.
Тому телефон і не відповідав, «я ТАК думаю» (с) Міміно. Ну що робити, сіли вечеряти. Поїли що Бог послав, а Бог послав …Це вже взагалі-то інша історія, ну і випили потрошку. Лягати спати. Шюріку на ніч по мобілці поспівала кохана дєвчонка, я троха їй попідвивав, замовкли… Сан Васіліч каже: «Ну все, буду спати». На бачок, і ВСЯ ковдра на ньому. Ясно, я тут не спун. Вийшов в хол, розклав крісло, одягнув теплі штани, термофліску, накрився противно-Синою курточкую, під блаблабла з екрана телевізора політиків в передачі свобода мирно заснув.
П’ятниця 13 на цьому не закінчилась.