[Schummi1]

La Grave карта склонов

[geolog]

Про все написане вище, але в одній статті і з фото. Нажаль, не включено верх буковелівської 14 після обіду

Кожен справжній лижник знає, що схили поділяються на декілька категорій. Серед них є, як легкі "зелені" для початківців, так і "чорні" круті схили для справжніх професіоналів. У світі є гірськолижні схили, відомі усім своєю "крутістю", висотою чи кригою. Добірку найнебезпечніших схилів пропонує The Daily Telegraph.



Ущелина Корбет, Джексон Хоул, що в американському штаті Вайомінг, вважається трасою, яку хоча б раз у житті має подолати кожен справжній лижник. Чимало людей приходять сюди щоб подивитися, а не щоб з’їхати – щоби набратися мужності іноді потрібно кілька спроб.



Сама траса не складна, її кут не перевищує 40 градусів, а ширина – 15 метрів. Справжнім жахіттям є її початок. "Легким" шляхом є вертикальний стрибок зліва. Пролетівши 3-4 метри, щойно ваші лижі торкнуться снігу, ви маєте кинути свою вагу вперед та рвучко повернути, аби не влетіти в скелю. Альтернативним початком є стрибок на 6 метрів – це лячно, але тоді ви оминете скелі.

La Chavanette, Аворіаз, Франція – лижники називають цю трасу "Швейцарською стіною", й на будь-якій гірськолижній мапі вона позначена як один із найшвидших спусків.



"Лише для професіоналів" – застерігає знак, і недарма – спуск настільки крутий, що ви не маєте змоги бачити, що у вас попереду. Коли ви здійснили дюжину поворотів та оминули виступ, Швейцарська стіна розгортається перед вами як крутий, але доволі широкий, 200 метрів, схил. Коли він припорошений свіжим сніжком – усе не так вже й погано, якщо ж ви запізнилися, то на шляху буде чимало горбків.

Траса Деліріум Дайв, гора Козяче око, Банфф, Канада – царина лижників-асів. Перш ніж дозволити вам туди піднятися, лижний патруль перевірить, чи маєте ви на собі лавинного передавача та чи взяли з собою лопату і щуп.



У разі небезпеки сходження лавини трасу не відкривають. Ніде поблизу орендувати спорядження вам не вдасться, треба мати власне – таким чином теж відсіюються непрофесіонали.

Гран Кулуа, Куршавель – найскладніша частина – це ділянка від станції підйомника La Saulire. Якщо протягом двох тижнів не сніжило, каміння на лижні може бути настільки великим, що перші кілька поворотів будуть питанням життя чи смерті. Після цієї ділянки траса розширюється.



Рівень жаху, який ви відчуєте, долаючи трасу Тортен, Верб’є, Швейцарія, залежатиме від стану снігового покриву. Якщо снігу багато, можна й не помітити, про яку небезпеку йде мова. Коли ж траса вкрита льодом, що далі ви їдете, то більшими стають горби, один хибний рух може мати погані наслідки.



Певно, найкрутішим спуском у Австрії, є Харакірі, з ухилом у 78 градусів у найстрашнішій ділянці. Висота гори Пенкен становить 2 тисячі метрів, якщо траса вкрита кригою, це вельми непросте завдання для більшості лижників.



Альп д'Юез – тут знаходиться найдовша з чорних трас Європи, 16-кілометрова Саренна. Однак Le Tunnel значно страшніша. Складність траси повністю залежить від погодних умов. Якщо холодно, й вона вкрита льодом, то наслідки падіння можуть бути більш ніж серйозні.



Face de Bellevarde, Валь д'Ісер – цю трасу було створено до Зимових Олімпійських ігор 1992-го року, що проводилися в Франції. Дуже крутих ділянок на ній немає, складність полягає у довжині траси, особливо коли вона вкрита льодом.



На невеликий французький лижний курорт Ля Грав з’їжджаються здебільшого екстремали. У цій зоні немає формального контролю лавин, і лижники свідомо йдуть на ризик. Підйомник привозить їх на верхівку 3200-метрового льодовика La Meije. Спускаючись звідти, потрібно оминати скелі, вертикальні урвища й тріщини.



Схил гори Валлуга, Сант-Антон, Австрія. На найвищий екскурсійний підйомник вас пустять лише в супроводі гірського гіда.