[Jolie]

Умань-Летичів-Меджибіж-Кам’янець-Подільський-Хотин: травнева екскурсія

Вже традиційно на травневі свята четвертий рік підряд я не сиджу у Львові і не їду на шашлики із друзями за місто, як це роблять більшість моїх знайомих, а проводжу ці дні у поїздках та екскурсіях. Якщо у минулі роки я повністю була захоплена мандрівками по сонячному Закарпаттю (спочатку Драгобрат, а рік потому почалися екскурсії по Мукачеву, Ужгороді, Береговому, Хусті, Долині нарцисів і т.п.), то цього року я вирішила податися трохи на схід, зачепивши своїм оглядом такі визначні пам’ятки як національний дендрологічний парк «Софіївка» в Умані та фортифікаційні споруди Меджибіжу, Летичева, Кам'янця-Подільсmкого та Хотина. У результаті протягом усієї поїздки ми встигли побувати у Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській та Чернівецькій областях.



День перший. Умань, дендропарк «Софіївка»

Умань

Умань на нас враження не справив – типове пострадянське місто з архітектурою доби Хрущова, новобудовами на окраїні міста, танкою на одному з «кілець» міста та великою кількістю навчальних закладів (інститутів, коледжів, училищ). Великі торговельні мережі тут не надто розвинені (супермаркет «Сільпо» наразі у них побудований, але ще не функціонує). Асортимент товарів теж не вражає – навіть на вокзалі неможливо придбати цигарки тієї марки, до якої ти звик у Львові. Особливо це зачепило наших шоферів, для яких цигарки були доволі болючим питанням. Зате ціни абсолютно львівські, що й нас здивувало.

Умань вважається центром хасидизму. Це місто в Черкаській області стало своєрідною Меккою для хасидів усього світу, бо тут знаходиться їхня святиня – могила Ребе Нахмана. Минулого року до Умані на відзначення Нового року за іудейським календарем (Рош ха-Шан), який припадав на 29–30 вересня, приїхало майже 20 тис. паломників – хасидів.

Доїджаємо до Уманського аграрного університету, у готелі від якого ми маємо розташуватися на ніч та будівлі якого разом з Уманським сільськогосподарським інститутом межують одразу із «Софіївкою».

Коротка довідка. Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України є шедевром світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII – початку XIX століття. Площа парку складає 168,9 гектара. Парк заснований у 1796 р. багатим польським магнатом Станіславом Потоцьким на честь його дружини Софії, грекині за походженням, і був подорований їй до дня іменин у травні 1802 року.



Архітектором «Софіївки» був талановитий польський військовий інженер Людвік Метцель, сам парк будувати та впорядковували кріпаки Станіслава Потоцького; щодня на будівництві працювало близько 800 чоловік. За задумом її творців «Софіївка» є наочною ілюстрацією до поем Гомера «Іліада» та «Одіссея», де кожна композиція чи мала архітектурна форма містить певний задум, виражає ідею міфу чи якоїсь події. Парк відігравав роль райського оазису у степовій зоні українських земель, і мав нагадувати Софії про її батьківщину.



У 1832 р. «Софіївка» передається Київській державній палаті. З 1836 р. по 1859 р. парк знаходився у віданні управління військових поселень і називався тоді (мав неофіційну назву) «Царицин сад». Цей період вважається періодом розквіту парку, саме тоді для упорядкування парка запрошується академік архітектури А.І. Штакеншнейдер.





У 1859 р. парк перейшов у відання головного училища садівництва. Вченим В.В. Пашкевичем на площі 2 гектари створюється англійський парк, де зібрано понад 100 видів і форм рідкісних дерев та чагарників.



У 1929 р. «Софіївку» оголошують Державним заповідником. У часи Другої Світової війни у парку було зруйновано багато архітектурних пам’яток. До 1955 року парк кілька разів підпорядковується різним відомствам та міністерствам, а у 1955 р. його передають у відання НАН України.



Національний дендрологічний парк «Софіївка» став одним із семи чудес України. Воно й не дивно – там таки вартує побувати хоч раз у житті, місце просто фантастичне!

Після виснажливої кількагодинної екскурсії десь під обід ми поїхали поселятися. Поселившись, першою думкою було йти пошукати десь їжу. Найближче кафе через дорогу від нашого хостела під назвою «Слобода» (Слобода. Умань. кафе. Софіївка.) виявилося «забігайлівкою на 100 грам» - тобто зайшов, випив і пішов собі далі. Правда, варто відзначити, що готують там непогано; звичайно, їм трохи далеко до наших барів, до яких ми звикли у Львові, але для перекусу може бути, принаймні ми вийшли звідти з почуттям ситого шлунку.

Ввечері у нас була запланована зустріч з завідувачкою однієї з кафедр Уманського агарарного університету та поздка на шашлик у один з найпопулярніших відпочинкових комплексів в Умані – «Шинок на околиці» (Шинок на околиці. Умань. Ресторан. Готель. Сауна. Боулінг. Більярд. Квадроцикли.Новий рік. День народження. Весілля. Корпоративний вечір. Жива музика).

«Шинок на околиці» виявися справді пристойним та різноплановим закладом відпочинку – ресторан, будиночки для компаній, готель, сауна, більярд (два столи російського і один «американки»), боулінг (3 доріжки), звіринець, ігрові автомати. Заклад знаходиться на околиці міста, по дорозі на Бершадь, їхати на таксі 15 хвилин (обійшлося у 25 грн).

День другий. У дорозі - Летичів, рибний базар та замок у Меджибожі

Летичів

Туристична привабливість Летичева, райцентра Хмельницької області, могла б базуватися на трьох китах: замково-монастирському комплексі в центрі міста, могилі Кармалюка та знаменитому рибному базарі. Бонус: зручне розташування поселення. Летичів лежить на автошляху Хмельницький-Вінниця, в 50 км від Хмельницького.



Вперше згадується в XII ст. у зв’язку з нападами на нього монголо-татар, хоча деякi дослiдники виводять іншу дату - 1411 p. В XV ст. було побудовано фортецю; спочатку фортеця була деревяною. У 1466 р. король Польщі Стефан Баторій надає Летичову магдебурзьке право. Наприкінці XVI ст. було зведено нову – муровану фортецю, залишки якої ми спостерігаємо прямуючи трасою Вінниця - Хмельницький.



У 1835 р. тут був похований Устим Кармелюк. Тут йому споруджено пам’ятник висотою 10 м (1974 р.), встановлено меморiальну дошку на мiсцi тюрми, де в 1827 p. вiн був ув’язнений.

Виїхавши з центру Летичева, наступною зупинкою був рибний базар на околиці Летичева.



Меджибіж

Меджибіж (колишнє Межибоже, рос. Меджибож, пол. Międzybórz або Międzyborz або Międzybóż, нім. Medschybisch) — селище міського типу в Україні, в Летичівському районі Хмельницької області. Знаходиться Меджибіж в 25 км на схід від обласного центру, в кілометрі від траси Хмельницький-Вінниця, при впадінні річки Бужок у Південний Буг, за 20 км від залізничної станції Деражня на лінії Гречани—Жмеринка-Подільська. Назва походить від того, що поселення розташоване «межи Бугами»: тут Південний Буг з’єднується з своєю лівою затокою Бужком.



Меджибіж відомий не тільки своїм замком, а ще й руїнами костелу 1600 р., поруч – залишки домініканського монастиря. Місто є колискою хасидизму, саме тут і похований засновник релігії – філософ Ізраїль Бешт.



Замок у Меджибожі непогано зберігся, загалом враження склалися по нього дуже позитивні. Правда, ми не чекали, що вхід на територію замку цього року стане платним (4 грн), у той час як на самій території замку в основному й немає на що дивитися – можна зайти за браму і пофотографувати залишки церкви і мури звідти і при цьому нічого не платячи.



На обід-вечерю (це вже було між 16-ю і 17-ю годинами) ми зупинилися у придородньому ресторані в українському стилі під однойменною назвою:



Територія ресторану нагадує стиль ужгородської «Деци у нотаря», однак з місцевим колоритом. Готують там непогано, ціни пристойні, однак при групових замовленнях ми помітили, що тут можливі махлювання з рахунками.

А ще одразу біля цього ресторану знаходиться комфортабельний готель з такою ж назвою:



День ми завершили у переїзді до Кам’янця-Подільського, де і заночували у кількох готелях. Наша частина групи поселилася у «Гала-готелі», одному з кращих готелів міста (Гостиница Каменец-Подольский – ГАЛА – город Каменец-Подольский, Украина, отели Каменец-Подольского, г. Каменец-Подольский, гостиницы Каменец-Подольска, Подольского). Після поселення ми вирушили шукати корпус із більярдом, який включався у пакет послуг, де провели весь вечір, граючи на пари у російський більярд.

День третій. Кам’янець-Подільський, Хотин і повернення додому

Сніданок у «Гала-готелі» видався просто суперовим – кашка з сухофруктами, варені яйця, картопля по-домашньому з пристойними сососками та чай-кава-сік на вибір. Після сніданку ми виселилися з готелю та виїхали на екскурсію по Кам’янцю-Подільському.

Кам’яне́ць-Поді́льський (пол. Kamieniec Podolski; рос. Каменец-Подольский) – місто обласного підпорядкування в Україні, центр Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Колишня назва – Кам’янець. За археологічними джерелами, виникнення Кам’янця датується кінцем XII століття — початком XIII століття.



Місто було у складі Київської Русі, в XIII–XIV роках — Галицько-Волинського князівства, потім було захоплене монголо-татарами. З другої половини XIV століття під Литвою; з 1430 — Польщею, с 1463 року – центр Подільського воєводства, перетворено у фортецю.



У середньовіччя Кам’янець був ремеслово-торговельним центром, за розвитком не поступався таким містам, як Львів и Київ. У 1672 р. захоплений Туреччиною, в 1699 р. повернений до Польщі. В 1793 р., після третього поділу Польщі, разом з усією правобережною Україною відійшов до Російської імперії (1795-97 роках центр Подільського намісництва, у 1797-1917 роках – Подільській губернії). В 1918-1921 роках – головний центр формування військ Української Народної Республіки. За радянської влади – велике промислове місто. У 1937—1941 роках – центр Кам’янець-Подільської області.



Старе місто – це справді унікальний містобудівний комплекс площею 121 га, відокремлений від решти районів глибоким каньйоном ріки Смотрич. Його архітектура зберегла зразки культур різних народів (українців, росіян, поляків, вірмен, турків) та релігій (християнства: православ’я і католицизму, іудаїзму, ісламу).



Незважаючи на безперечну цікавість замка як фортифікаційної споруди та її історичне значення у нашій історії, сам об’єкт мене трохи розчарував. Чому саме – важко сказати: чи то сам об’єкт не виправдав моїх сподівань (очікувалося щось більш грандіозне та захопливе), чи то у порівнянні із іншими замками у нас в Україні кам’янецький замок чогось опустився на нижчі місця у моєму особистому хіт-параді фортифікацій…Важко сказати. Я почувалася дитиною, якій купили кіндер-сюрприз, у якому не виявилося іграшки. Тобто ззовні замок справляє враження і дуже гарно виглядає, а заходиш на його територію – і нічого особливого. Мабуть, вся проблема у нерозвинутій інфраструктурі території замку – немає ні сувенірних крамниць (була якась одна, проте вона була зачинена), ні пунктів харчування, плюс лише у тому, що є туалет.

Походивши по місту після екскурсії, за порадами одного знайомого, ми зайшли на обід у бар «Ніка», що знаходиться неподалік від замку (навпроти піцерії «Нью-Йорк»). Пообідали ми там славно – порції у них просто кінські, готують дуже смачно і все з’їсти просто неможливо. Тож з «Ніки» ми не виходили, а втикочувалися наче колобки .

Хотин

До Хотина ми приїхали під самий обід, десь біля 14-ї години. Трохи історії.



Завдяки вигідному стратегічному положенню Хотин відіграв значну роль в історії України, Молдавії, Польщі, Туреччини та Російської імперії. З X століття входив до складу Київської Русі, згодом – Галицько-Волинського князівства. З 1373 р. Хотин увійшов до складу Молдавії.



На території Державного історико-архітектурного заповідника «Хотинська фортеця» знято понад 50 кінофільмів. Серед них: «Захар Беркут», «Тарас Бульба», «Чорна стріла», «Могила Лева», «На війні як на війні», «Русалочка», «Сказання про доблесного лицаря Айвенго».



Хотинська фортеця веде свій початок від Хотинського форту, що був створений у IX столітті князем Володимиром Святославичем як одне із порубіжних укріплень південного заходу Русі, у зв’язку з приєднанням до неї буковинських земель. Форт, який згодом було перебудовано у фортецю, знаходився на важливих транспортних шляхах, що з’єднували Київ із Пониззям, пізнішим Поділлям, і Придунав’ям.

Сама фортифікаційна споруда мені сподобалася чи не найбільше – знов ж таки, що зіграло у цьому роль, мені важко сказати; чи це вид на Дністер, чи прогулянка по валах, чи загалом відкритий простір, що дозволює оглянути фортецю прискіливіше і зі всіх боків – не знаю… Мабуть, це все трохи суб’єктивно .

Висновки

1. Перед екскурсією варто прочитати більше інформації про місця, які плануєте відвідати – маршрут довгий, непростий, час зазвичай мало для того щоб слухати екскурсовода, паралельно фотографувати і бігати по крамницях та ятках у пошуках сувенірів. Я досі не можу пережити, як це я не встигла придбати матеріали про дендропарк «Софіївку».
2. Оскільки поїздка передбачає екскурсію по половині України, треба ретельно вивчити прогноз погоди у тих областях, регіонах. З погодою ми вгадали, всі речі, які ми взяли, нам знадобилися, хоча рюкзак у нас був мінімальний.
3. Стосовно пунктів харчування – варто перед поздкою побровзати нет, пошукати де які діють торговельні мережі, піцерії. Ситуація із Закарпаттям, де заходиш у першу-ліпшу кнайпу і смачно наїдаєшся, тут не проходить.

Практично все. Додам ще одне – ті місця вартує відвідати. Хоча б раз у житті :ok:.

P.S. Всі фото можна переглянути у моїй галереї в альбомі "Софіївка-Меджибіж-Кам’янець-Подільський-Хотин" - Jolie - Альбом "Софіївка-Меджибіж-Кам'янець-Подільський-Хотин" на Gallery.ru .