[NBomb]

Трекінг на Маґуру. Маршрут: Тухля - Либохора - Кичерки (875 м.) - Багна (951 м.) - урочище Присліп (900 м.) - висота (1328 м.) - Маґура (1362,7 м.) - висота (1340 м.) - Гронь (1168 м.) - Либохора. Цей трекінг ми здійснювали маленькою командою: Muadib і NBomb. Пройшли майже 35 км.



Маґура — вершина в Українських Карпатах, у масиві Бескиди. Розташована на межі Сколівського району Львівської області та Долинського району Івано-Франківської області.

Висота — 1362,7 м. Розташована на межиріччі Опору та Мізуньки. Вершина і схили гори вкриті лісами. Маґура є другою за висотою вершиною Львівської області (після Пікуя (1408,3 м.)).

Ну а тепер все по порядку.

Львів. Зустріч на вокзалі, Кава. Електричка до Тухлі. Либохора. 1,5 години ходу і ми біля потічка. Висота 600 м. Переходимо потічок і починаєм методично набирати висоту. Ідемо по стежці, яка губиться через 15 хв. І нас гордо зустрічають перші хащі. Взагалі то, ми були налаштовані на таке, оскільки Маґура - дуже дика гора і мало ходжена. Ці хащі ми долаємо "в лоб", і виходимо на хребет - 800 м. На хребті гарна дорога, і ми по ній прямуємо на гору Кічер (875 м.), і потім на гору Багна (951 м.).









Повертаємо на ліво і спускаємось в урочище Присліп (900 м.).



Все іде як заплановано. Темп хороший. Потім стежка почала різко падати вниз ми почали втрачати висоту (800 м.), і було прийнято вольове рішення виходити на стару стежку, яка мала нас вивести на вершину гори. Поясню детальніше. Маґура має вигляд невеличкого хребта: велика "спинка", яка з'єднується з вершиною маленьким вузьким відрогом. І ми полізли в хащі. Ось тут і почалися "коломийки". Це була жесть і жах. Стежка заросла майже повністю. Ми 200 метрів по висоті, лізли цими хащами. Я навіть не фотографував, бо оку не було за що зачепитись. Упав темп і настрій. Ми йшли по навігаторах, і постійно звірялись. Наші навігатори працювали в унісон. В цей день ми працювали як одна команда, що надавало сил і надії що ми не пропадемо. Без навігатора тут дуже важко орієнтуватись. Ось так поступово набираючи висоту, ми переходимо у високий смерековий ліс.



Тут іти значно краще, але на нашому шляху появляються буреломи і кам'янисті ділянки







Ось так поступово долаючи перешкоди і набираючи висоту ми виходимо на вершину "спинки" (1328 м.) На цьому підйомі ви втрачаємо дві години дорогоцінного часу. Усвідомлюючи, що ми уже не встигнемо на електричку до Львова, ми продовжуємо наш шлях до вершини. Це вже принцип. Іти в цей день було дуже важко - нереальна спека. Багато пили води і чаю. І потратили багато сил. Маґура - дика гора і йти на неї реально важко. Часто зустрічаються сліди кабанів.

На вершині "спинки" дуже гарні полянки, і на них багато чорниці (афени). Такої великої і смачної чорниці я ще ніколи не їв і не бачив. Це було щастя. Смачні ягоди, після важкого підйому.







Від вершини "спинки" до самої вершини Маґури гарна стежка з мінімальний набором висоти. Дуже приємно іти. Біля вершини знайшли замулене джерело, в якому була вода. Але, щоб пити цю воду, спочатку треба почистити джерело



І нарешті вершина Маґури - 1362,7 м. УРА. Тут дуже гарно, тихо і затишно. І навіть трохи страшно.





Шкода, що у нас не було часу посидіти на вершині і поїсти ягід. Треба спускатись. Ми допиваємо залишки води і починаємо спуск. Який також виявився важким і довгим.



З Маґури ми спустились досить швидко. Знайшли правильний відріг і залишки промаркованого туристичного маршруту. Спускались у напрямку гори Грунь (1168 м.).



Вдалені Маґура. Звідти ми спускались. Рядом приходить ЛЕП (лінія електропередачі).



Потім падаємо на вирубку, і ще годину ліземо по завалам і каменюкам вниз до стежки, по якій тече потічок Цигла.



Ще пів кілометра по потічку Цигла.



Ледве тримаємось на ногах. Почали падати. І перескакуючи камінь, я послизнувся, упав і пошкодив палець на лівій руці. Палець напух, і треба звертатись до лікаря. Лиш би не було перелому.

Потім таксі до Сколе, поїзд Ужгород - Одеса. Львів.

Розбір польотів:

1. Ми явно недооцінили Маґуру. Похід складний і важкий.
2. Без навігатора тут важко орієнтуватись.
3. Цей похід краще розбивати на два дні.
4. Залишки туристичного маршруту прокладені не траверсами, а по вершинам гір. Що ускладнює швидкість пересування.
5. Постійно губляться стежки і потім їх дуже важко знайти.
6. Затяжні підйоми і спуски. По 100-200 метрів по висотам.
7. Одному сюди іти не рекомендую. Дикі і глухі ліси.
8. Треба добре планувати логістику.
9. Ніколи не треба недооцінювати Бескиди.

P.S.: Хочу висловити ВЕЛИКУ ПОДЯКУ Ромкові (Muadib), за гарний похід і компанію. Було цікаво і весело, незважаючи на труднощі, які ми достойно перенесли. Ми здійснили сходження на саму важкодоступну, складну і дику гору Бескидів - Маґуру (1362,7 м.). Дуже Дякую.

[GreenLand]

Два энерджайзера-респектище ребятушки!

[NBomb]

Дивно якось. Заповідне урочище, а з боку села - проводиться вирубка.

[Zbishko]

Титаны !

[Ximik]

Файно сходили!
Правда я завжди думав, що черніка то яфини, як мінімум, на великій частині Закарпаття це так .)))
А вирубка, нажаль,присутня всюди. Якшо прйтись по Чорногірському хребту ,то там навкруги "лисі" гори, хоча також Біосферний заповідник...

[NBomb]

Маршрут: Коростів - Митрівка - Перекіп (1212 м.). Відстань 17 км в два боки.

Вирубка - стала тепер візиткою майже кожного Карпатського урочища. Це глибокі рани наших гір. Вони кричать і плачуть. Вони вмирають.

Після варварської вирубки, залишаються завали з дерев, каміння і пнів, які рясно заростають малиною, ожиною та кущами. Через декілька років, ця місцевість перетворюється у "непрохідну" лінію Манергейма. Завали інколи сягають людського росту. Цього разу, ми знов, змушені були підніматись на хребет по такій вирубці. Поява великої кількості нових доріг і просік, стала причиною того, що я, знов, провтикав потрібний поворот, і змушені були штурмувати хребет "в лоб". Навіть навігатор не допоміг, трек, який я мав, просто був заросший і завалений деревами і був не точним. Ось так, поступово, Бескиди перетворюються в дуже важкі для трекінгу гори. В цьому я вже не раз переконався.

Тепер про хребет і гору Перекіп. Поки що, майже дикий кусочок Карпат. Гарне місце. Запам'ятайте його таким, поки ще не дійшла "цивілізація".

[NBomb]

Традиційний трекінг на хребет Парашку. Ті самі 20 км, як завжди. Тільки гори - завжди різні, постійно міняються, як і ми. Похід на цей хребет, у мене завжди асоціюється, як тиха і спокійна прогулянка. Відпочинок.

[NBomb]

Росохацькі полонини. Найвища гора хребта - вершина з церквою (1185 м.).

[NBomb]

27 жовтня 2015. Свято Параскеви. Тому вирішили пройтись по хребту Парашка. А на хребті - золота осінь. Погода шикарна.

[NBomb]

Нарешті я виліз зі свого барлога. Дощі не дозволили здійснити якоїсь великої вилазки, тому довелось ходити в межах локації. Щось я почав потрошки дичіти - тягне в ліс, як голодного вовка. Тільки ліс стає зовсім не подібним на ліс. Вирубки, на яких колись росли смерекові і букові ліси, почали заростати листяними чагарниками.

Відвідали водоспад. Попри дорозі нагромадження будок. На цілий ліс смердить шашлик. Гламур.

В кінці прогулянки відвідали закинутий карьєр. Розрита гора і покинуті екскаватори, немов велика язва на тілі наших Карпат. Сумно.

Єдиним приємним моментом, стала модрина, яка зацвіла, назважаючи ні на що. Дивлячить на цю гарну шишечку, розумієш, що Карпати продовжують вести нерівну боротьбу за виживання із насуваючою "цивілізацією".