[САН]

В прошлом году на Драге летом решили попробовать разведать не маркированный маршрут. Ну вроде как все просто было, прошли Стог, Великий Котел, дальше по этому хребту спустились до Татульского менчула, это уже был не маркированный маршрут. По карте были тропы и дальше напрямую до Ясиня. Aга. Примерно с километр тропа ещё просматривалась, потом усё бурелом такой жуткий начался, дебри непролазные. Вышли по коровьим следам к колыбам пастухов. Мудрые люди показали нам дорогу для лесовозов и сказали идти по ней до Чорной Тисы, потом Ясиня. Но мы же не ищем легких путей зачем нам идти круг 12-15 км, если можно напрямую и всего 4 км Тем более на карте тропы там были
Вечерело прошли мы немного по лесовозной дороге, нашли первую тропу по карте, уходящую в сторону Ясиней и пошли по ней. Тропа закончилась через 200 метров ладно, разбили лагерь, поужинали, посидели у костра и решили на утро со свежими силами пробиваться на Ясиня. Нашли утром какую-то похожую тропу в нужном нам направлении и пошли по ней. Через метров 300 и она закончилась. Непролазных хащей не предвиделось, решено было идти в направлении вокзала. Через какое-то время начались буреломы, лес был уже вокруг довольно плотно. Ни троп, ни следов. Вышли на ручей и пошли по нему вверх. Через какое-то время и по ручью стало идти невозможно. Выбрали направление более менее проходимое и пошли по нему. И тут в окружении непролазных карпатских "джунглей" мы увидели свежие следы медвежьих когтей на дереве, при чем дерево ободранное конкретно. Это был апофеоз всей этой авантюры дальше шли тихо в расчете что рано или поздно выйдем на какую-то тропу. Так и случилось. Дальше шли по этой тропе, все равно дали крюк в итоге км 7-8 на поезд успели В общем, с маркированных маршрутов нужно уходить аккуратно, а лучше вообще не уходить

[NBomb]

Хребет Зелем'янка. Вилазка на гору Зелемінь - 1177 м. Відстань зі Сколе 17 км в два боки. Вершина гори майже повністю заросла хащами, але проглядається напрямок. Прочатку лісовозна дорога, потім хащі. Тому останні пів кілометра довелось лізти по азимуту. З боку Гребенова - суцільна вирубка. На вершині гори, невеличкі полянки, які почали заростати. Дике і безлюдне місце. На верху великі камені, які нагадують старі поховання. Сподіватись, на якісь краєвиди не доводиться. Гора - знищена вирубками і заросла хащаками.

[NBomb]

Хребет Зелем’янка. Менчіл – 1216 м. Південно-східна вершина хребта. Радіалка. Гребенів. Відстань 18 км.

Вилазка виявилась дуже чудовою. Компанію склав пес. Велика вівчарка, яка до мене приєдналась на початку треку. Ну а тепер все по порядку.

Біля шлагбауму підходить до мене пес. Я його погладив і питаю: «Ну що, ідеш зі мною»? Він махнув головою, і поплентався позаду. Пройшовши 3 км, я зрозумів, що пес піде до кінця. З метою економії часу, я вирішив піднятись на відріг хребта і потім перейти до вершини. Звертаю на стару тракторну дорогу і йду до відрогу. Дорога швидко закінчується і починається стандартний підйом по азимуту. Стрімкий схил із камінням, та незначними буреломами. Пес також лізе зі мною. Він виявився дуже розумним, і явно пристосованим до таких складних гір. Біг попереду 10-15 м, потім оббігав по колу відлякуючи всю звірину. Коли я зупинявся попити води, він також зупинявся і чекав. Через пів години ми виходимо на відріг, на якому не було ніякої стежки. Ломимось відрогом і виходимо та тракторну дорогу. Відпочиваємо, п’ємо воду. Погладив пса. «Як тебе звати?» Мовчить. «Ок, будеш Рекс». До речі, він добре розумів мову жестів. Розумів деякі команди. Так ми з ним і спілкувались. За те, що Рекс склав компанію, я йому віддав всю свою їду. Сирники зникали в його пащі, один за одним.

Відпочивши, ми продовжили наш шлях. На вершину гори також лізли по азимуту через ліс. Стежки нема. Під вершиною побачили маленького оленя. На вершині Менчіла, декілька невеличких галявин повністю зарослих лопухами і папороттю, висотою по шию. Краєвидів ніяких, довкола високі дерева, та інколи проглядається частинка хребта. Стежка зовсім заросла, і не видно куди ідеш. Жесть. Ми на вершині. Програма мінімум виконана.

Тепер розкажу пару слів про програму максимум. Я планував ломитись через хребет на Широку (1265 м.), і далі хребтом на Сколе. Але пошуки стежки закінчились нічим. Все заросло. Теоретично, можна було спробувати, якось пройти ці 4 км до Широкої по ребру хребта. Але я лишився цього ровера, тому що зі мною був пес, якого треба відвести назад до початку маршруту. І ми пішли вниз. Спускаємось знов до тракторної дороги. Відпочиваємо. П’ємо воду. Рекс успішно доїдає сирники. І ми по дорозі, яка серпантином «облизує» кулуар Менчіла, прямуємо до місця старту.

Внизу, чекаючи машину, Рекс раптом побіг в ліс і приніс в зубах маленького їжачка, якого поклав біля мене. Це він так подякував за сирники. Дуже розумний пес. Приїхала машина. Пора прощаватись. Рекс сумно дивився, ніколи не забуду цей погляд. Дуже дякую Друже. До зустрічі.

[NBomb]

Трохи містики. Місяць.

[NBomb]

Маршрут: Панасівка - Кременець (1226 м.) - полонина Секул. Відстань 18 км.

Цього разу лізли на дику бескидську гору разом із дівчиною з Англії, і хлопцем із Хмельницького. Ірина та Олександр - трекери, і люблять ходити в гори. Тому похід вийшов чудовим і цікавим.

Кременець - потужна дика гора, з багатьма відрогами. Яку також не оминуло прокляття - бути порубаною. На вершині декілька галявин, на яких росте кінський щавель. В плані трекінгу - складна гора. Тракторні дороги, круті схили, хащі, вирубки, зарослі шурфи від спуску деревини, які провалились, спричинені ерозією, від потічків. Каміння, і все осипається під ногами. Щоб сюди іти, треба мати добре взуття.

Після Кременця, пішли на Секул. Піднімались по тракторній дорозі, яка завела в тупік. До полонини залишалось 370 метрів. Перешкодою став маленький каньйон з хащами. За деревами посміхалась до нас полонина. Але лізти через хащі на хотілось. Можна було обійти верхом, через зарослу вирубку - але не було бажання. Тому ми подивились на полонину і повернулись.
В цілому, похід виявився чудовим. Дякую.

[NBomb]

Ось таке сонечко зустрів сьогодні вранці.

[NBomb]

Маршрут: Панасівка - полонина Секул - Яблуновець (1038 м.) - Секул (1057 м.) - Коростів. Відстань 12 км.

Коротко. Коли забіг на полонину Секул, налаштовувався на лайтову прогулянку, однак, частина маршруту все таки виявилась класично "бескидською", що дуже підняло настрій. Хребтик Секула потішив зарослою стежкою, і хащаком. Проглядався напрямок. Тому враховуючи, що це Бескиди, то це відносно чудова стежка.

На хребті виявив стару марку, якогось маршруту. Одиноку і забуту. Що дуже підняло настрій. Користі в ній звісно ніякої. Це, ніби відкопати залишки якогось доісторичного ящура. Але, ці доісторичні марки в Бескидах, носять магічний та психологічний характер. "Тут, колись, дуже давно, був "промаркований" туристичний маршрут, ходили живі істоти, і можливо, навіть, ЛЮДИ"

З протилежного боку Секула - вирубка, яка тягнеться на кілометри. Кулуар - стара вирубка. Під вершиною, декілька галявин, на яких практично зникла колишня стежка. Вершина - частково завалена сухим лежачим лісом, через який проросла трава і ожинник. Іти неприємно, доводиться перескакувати ці заховані пастки. Голова, азимут і напрямок - основні помічники. Ось і вершина. Привітав Парашку (1267,5 м.) і поліз вниз.

Ось так, було закрито літо 2017.

P.S.: На другий день - сонечко.

[NBomb]

Завжди приємно повернутись додому, у свої гори. Осінь - пора року, коли час подумати про зиму.

[NBomb]

Признаюсь чесно - трекінг і гриби суміщати неможливо. І коли морозильник набитий грибами - то якось веселіше зустрічати зиму.

[NBomb]

Маршрут: Коростів - Парашка (1268,5 м.) - Задня Прогаль (1141 м.). Відстань 16 км.

Дорога в ур. Красне вперлась у старі естакади. Тупік. Тому останні 200 м. по висоті, ліз по дуже крутому схилі, через стару вирубку і хащі. Стара дорога відходила в різні боки і траверсувала. Але я не мав часу бродити, і не хотів.

Погода чудова, ліс гарний - цього достатньо, щоб відчути себе щасливою людиною. Цей маршрут можна пройти за пів дня, але гриби...