[Jolie]

Дядя Вітя, я вам і Рижику щиро співчуваю, так як це дуже важка травма, з якої слід дуже довго і поступово відходити. Після першого накладання гіпсу має минути тиждень, перш ніж пробувати вправляти ногу другий раз; за тиждень спадає температура і опухоль, нога вже чується вільнішою і гіпс перестає її тримати, тому нога знову розрухується і її треба вдруге вправляти і накладати другий гіпс.

Можливо, трохи зле, що ви відмовились від розтяжки і вибрали операцію із пластиною - у будь-якому разі довготривале заживання ноги у гіпсі (навіть нехай кілька місяців) є меншим злом, аніж заживання ноги із металом всередині. У чому суть розтяжки: розтягнути під гирею кістку так, що тканина вийшла з кістки, а далі чергове вправляння і гіпс аж до повного зростання. Правда, це довгий процес, який триватиме близько півроку.

Свого часу я відмовилась від операції і вибрала 3 місяці нерухомості, хоча мені обіцяли, що з пластиною у жовтні-листопаді я зможу на роликах кататися. Брєд це все. Для того, щоб нога знову слухала тебе, як і до перелому, треба місяцями над собою працювати і не лінуватися.

Ваш пост черговий раз змусив мене задуматись над написанням повної історії моїх страждань і реабілітаційних заходів, так як я бачу, що за останні півроку чимало людей отримали важкі травми, з яких треба виходити, а інформація стосовно лікування у нас, на жаль, є дуже обмеженою, а лікарі не дуже спішать з нами ділитися способами лікування. Позавчора мені дзвонив Метр, у якого, як виявилося, теж далеко не все гаразд із ногою; правда, він мужчина і легше це переносить, однак лікуватися таки треба і після гіпсу, інакше з цього можна роками викарабкуватися.

[Albertowych]

те що виявилось під гіпсом. Джоллі не змога переконати Рижика лягти на розтяжку.

[Jolie]

Коментар від Albertowych

те що виявилось під гіпсом. Джоллі не змога переконати Рижика лягти на розтяжку.

Може це дико звучить, але це нормальний стан ноги після тижневого гіпсу; ще нічого ніде не атрофувалось, всі м"язи нормальні і шкіра має більш-менш природній колір, ще дихає. Після кількох місяців у гіпсі нога виглядає набагато жахливіше і страшніше, можу вас запевнити; я свою ногу свого часу не дала чоловікові сфотографувати .

[Jolie]

Пост під такою назвою я збиралася написати ще у листопаді минулого року, однак, як стало видно пізніше, у листопаді моя реабілітація перебувала на початковій стадії, тому дала собі обіцянку написати все як було вже на останніх стадіях лікування.

Передісторію травми писати не буду, так як вона давно відома і вже описана раніше, тож насамперед зачеплю історію лікування. Діагноз - 2-х кісточковий перелом правої гомілки із підвивихом стопи. Термін загоєння ноги і нерухомості – 3 місяці з моменту накладання гіпсу, я зламала ногу 20 червня, тож гіпс мені мали зняти не раніше ніж 20 вересня, а той на 7-10 днів пізніше.



Частина перша. Гіпс і все що з ним пов’язано

Намагаючись згадати усі тонкощі усування моєї хвороби, почну із підвивиху – саме його треба ліквідувати насамперед; при невдалому усуненні підвивиху людина може на все життя залишитися калікою, так як буде кульгати.

Підвивих, так як і вправляння, проходили під анестезією, хоча, як на мене, таку біль неможливо не відчути навіть під наркозом.

У 8-мій лікарні, що на Новому Львові, я провела в сумі 2 тижні – тиждень мене кололи і пичкали таблетками, а на другий тиждень мені заново вправили ногу і наклали новий гіпс. Після першого тижня лежання у лікарні опухоль на нозі всередині гіпсу трохи зійшла і гіпс перестав міцно триматися на нозі, почав хитатися. Через тиждень у понеділок на черговому обході головний лікар, оглянувши мою ногу і черговий рентгенівський знімок, відтяв: «Вправляти! Вдруге! Негайно!». Мій лікуючий лікар (до речі, мій одноліток, хоча виглядає значно старшим) зблід і через 15 хвилин разом із двома іншими лікарями (одного з яких я раніше знала, так як він був лікуючим лікарем Міки, Irishhiglander’а, який теж лежав у цій же лікарні із переломом півтора роки тому), мене завезли у гіпсувальню на першому поверсі, перед тим попросивши купити тільки новий гіпс (6 мотків по 10 грн, як і в попередній раз).

Друге вправляння я, мабуть, ніколи не забуду, так як воно проводилось без наркозу (це пекло!); мало того, що я не могла ніяк розслабити ногу, що і вимагалось для обмацування стику кісток, ще й біль була така, що було неможливо терпіти без сліз і криків; як виявилось потім, мої крики чула моя колежанка Свєта, яка якраз у цей момент заходила у вестибюль лікарні.

Після другого вправляння все почалось знову: лихоманка і температура (бо знову порушили тканину і почалося запалення), болі по ночах і уколи (інакше було важко заснути). Такий стан тривав знову близько тижня, аж поки з вівторка третього тижня мене не виписали (харош тут лежать, додому пора, нєфіг тут валятися).

Друге вправляння пройшло не менш успішно, ніж перше – ногу таки склали докупи і загроза операції та вживлення у ногу пластини зникла. Загалом, якби ногу не вдалось скласти докупи за другим разом, довелося ще б кілька тижнів полежати у лікарні, а далі сценарій міг би розвиватись за кількома діями: 1) витяжка і знову складання, далі виписка; 2) витяжка і складання або операція із вживленням у ногу пластини, далі виписка і за півроку знову операція по видаленні пластини. Я одразу ж попередила лікарів, що краще поваляюсь у лікарні місяць чи більше, однак не дам нічого вживлювати у мою ногу. Ну і варто зазначити, що мені дуже повезло, що умілі руки трьох висококласних лікарів склали мої кістки так, як воно має бути, весь успіх справи залежав виключно від їхніх професійних дій.

Загалом що у лікарні, що вдома, коли ти ще кволий і тільки починаєш ходити на милицях, інколи без допоміжних пар рук і ніг важко – помити свою кружку – нереально, сходити в туалет – тяжко, підняти книжку, що впала під ліжко – скрутно і т.п.

Загалом про нашу 8-му лікарню, і про наше відділення травматології, я нічого поганого не можу сказати – чистота ідеальна, всюди євроремонт, нова сантехніка у палатах та у загальних туалетах, їжа нормальна, на ній можна цілий день прожити без принесених харчів з дому. І лікарі теж вмєняємі, все тобі розкажуть і доведуть до відома, проблеми із поступленням і випискою у мене, на відміну від решти мого гіркого лікарняного досвіду, не було.

Дорогу додому (і згодом до лікарні на обстеження, а згодом і у районну поліклініку) я погано переносила – так як машину підкидало навіть на найменшій ямці, мені треба було амортизувати свою ногу, щоб не відчувати болі. Перші рази я взагалі лежала на спині із ногою у повітрі, згадуючи вправи з шейпінгу і пілатесу і таким чином етапами доїжджаючи до потрібного пункту призначення.

На прийом до свого лікаря із 8-ї лікарні і до дільничого травматолога я приїжджала кожні 10 днів; як правило, рентген робили у лікарні, далі мене оглядав мій лікар, який мені складав ногу, а далі ми їхали до мого дільничого, який мене оглядав і продовжував мені лікарняний.

Про милиці окремий абзац – на них я пробувала стати на четвертий день після поступлення у лікарню. Спочатку виходило не дуже і приходилось мене підстраховувати комусь із рідних; згодом я потрошки змогла додати півдороги до туалету, через деякий час виходило подолати всю дорогу. Варто відзначити, що мені суттєво допомогла моя фізична підготовка; виходило, що я не даремно ходила на шейпінг та пілатес протягом двох з половиною років. За місяці ходіння на милицях у мене до осені так виросли біцепси і змужніли плечі, що згодом я з великим трудом влізала у свої вузенькі маєчки та светрики; спочатку цей факт був для мене реальним шоком, так як я не збиралась міняти свій гардероб, однак через місяць після того, як я перестала використовувати милиці як засіб пересування, плечі і м’язи почали зменшуватись, зараз моя фігура прийшла до тієї норми, якою і була раніше.

Вдома, по виписці, де здавалось би, мало бути все краще, ніж у лікарні, почалися перші труднощі. У лікарні під рукою завжди були турботливі нянечки і медсестри, вдома ж усі рідні, як правило, більшу половину дня проводили на роботі. Тобто обслужуєш себе сам, хоча насправді тобі не можна багато рухатись і ходити, так як нога повинна знаходитись у нерухомості. А попробуй розвернутись на малесенькій кухні і разом з тим не випустити з рук милиці та не зачепити щось, не розбити? За перші два місяці нерухомості чого тільки не було – і легке попечення руки, і синці на руках, ногах, бедрах і т.п., і розбиті мимоволі тарілки/горнята, і надщерблення стін (від падінь милиць), ще багато чого. Словом, кухня була для мене своєрідним полем бойових дій, кожний вихід до якої ознаменувався новими побутовим травматизмом та своєрідними перемогами і поразками.

Однак це все байки у порівнянні з тим, що найбільше я боялась попектися і вилити на себе окріп із кип’ятком. У нашій палаті наприкінці мого перебування у лікарні поклали жінку, яка отримала перелом із підвивихом та опіками саме через те, що робила закрутки на зиму, послизнулась і вилила на себе окріп; крім того, при падінні вона вивихнула стопу і зламала собі кістки у районі гомілки. Наприкінці цього всього вона впала у розлитий кип’яток і лежала у ньому до приїзду «швидкої»; ця бідолашна жінка потім лежала на витяжці і ночами стогнала від болей. Я так сподіваюсь, що у неї зараз все гаразд і вона одужала, адже минуло вже півроку; загалом у лікарні я на стількох бідолашних надивилась, що інколи свої пережиті негаразди здавались дитячими пустощами у порівнянні із бідами, з якими стикалися віч-на-віч люди.

Крім небезпек на кухні, я страшенно боялась впасти на слизькій підлозі – у лікарні всюди був лінолеум, а у моїй квартирі всюди плитка та паркет. Слизькі тапочки одразу довелось викинути, однак за 3 місяці під домашнім арештом я з милицями таки падала 2 рази – із синцями, порізами і плачами-сльозами, однак, слава всевишньому, падіння обійшлися без зміщення у кістках.

Однак незважаючи на звикання до умов перебування у квартирі та побуту всі ці падіння, синці та розбиті тарілки були дрібницями на фоні загального психологічного стану людини, яка все своє свідоме життя і хвилини не сидить на місці, постійно кудись їздить, подорожує, чимось займається, і раптом незаплановано опиняється на лікарняному ліжку без можливостей та права рухатись та пересуватись. Це схоже на якусь тюрму без права дострокового звільнення.

Як правило, перші два тижні до тебе паломництво – рідні, близькі, колеги по роботі тебе відвідують, приносять сочки і фрукти, підтримують тебе, ти по десятому колу розповідаєш історію своєї травми; ще телефонують і ти годинами висиш на телефоні. Якась сатисфакція у цьому таки є, однак, на жаль, це все триває лише перший-другий тиждень після травми. Опісля ти із своїми проблемами залишаєшся наодинці і друзі та знайомі дуже швидко забувають про тебе і твої негаразди. Це як у роботі: випадеш із обойми робочого тижня, пропадеш із поля зору людей на нетривалий час і все, рахуй, що твоя кар’єра завершена. Тобто ти цікавий тоді, доки ти актуальний; коли ж у тебе проблеми, зазвичай людям не до тебе. Дуже показовим є цей момент для твоїх друзів та оточуючих – хто позвонить, а хто ні, хто знайде час відвідати, а хто і взагалі не прийме твій стан до уваги. На жаль, так воно і є у житті – завжди наступає той момент, коли ти розумієш, що для того щоб повернутись у стрій здорових і активних людей, прийдеться забути свої попередні досягнення і починати все з початку.

Однак на словах це все легко, а насправді емоційно пережити цей момент надзвичайно складно. Складно буває навіть чимось зайнятись, так як безмірна жаль до себе інколи переборює здоровий глузд і морально давить на тебе протягом днів, тижнів, місяців. Тут дуже важливим моментом є підтримка з боку рідних та близьких (чоловіка, дружини), оскільки, як правило, це єдині люди, які ніколи не здатні залишити тебе у біді.

Ще трошки про домашній побут. Всі ми пригадуємо, що літо 2010 року біло надзвичайно спекотним. Так от, переносити цю неймовірну спеку у квартирі на п’ятому поверсі багатоповерхівки із вікнами на захід було дуже тяжко. Мало того, що з 13-ї години у твої вікна шпарить сонце і ти обливаєшся потом, ще й нога пече так, що на стінку дертися хочеться. Полежавши тиждень у муках, мій чоловік вирішив полегшити мої страждання і через 2 дні у нас в квартирі встановили кондиціонер. З кондиціонером жити стало набагато краще :ok:.

Стосовно гігієни. Як правило, спочатку купатись із гіпсом вам заборонять, однак одразу скажу, що з гіпсом можливо приймати водні процедури. Цю пораду дам мені мій дядько, який колись теж мав зламану ногу. Для цього всього лиш необхідно знайти великий кульок (міцні сміттєві кульки теж підійдуть), обмотати ним гіпс і заклеїти все це скетчем. Під час прийняття ванни ногу не мочити, ви її ставите на кутик ванної. Під час миття бажано, щоб вода не потрапляла на заклеєну ногу, так як є можливість попадання води на гіпс та його розмокнення у деяких місцях. З миттям голови все простіше – нахиляєтеся над умивальником чи ванною і все. Однак необхідно, щоб під час водних процедур поруч з вами хтось був (самому залізти чи вилізти з ванної вам спочатку не вийде).

На другий місяць заживання нога вже перестає реагувати на різкі рухи, на перевезення у авто і ви цілком реально зможете бодай на день кудись виїхати на природу, на дачу і т.п. У середині серпня, маючи на плечима 1,5 місяці загоєння, ми з чоловіком та співробітниками поїхали відпочивати у Ворохту. До слова, дорогу у 250 км я перенесла нормально, не реагуючи на ями та нерівності наших вітчизняних доріг.

Із зняттям гіпсу були казуси, на цьому треба зупинитися детальніше. Початок вересня. Мій дільничий лікар з поліклініки, до якого я потрапила після лікарні, пішов у відпустку, а замість нього пацієнтів приймав інший, з яким я раніше ніколи не стикалася. Приходжу до нього прийом. Він мені видає:

- Так, значить, хватить вам валятися, знімайте гіпс і через 10 днів до мене на прийом.
Я:
- Що значить «знімайте гіпс»? Тільки 2 місяці пройшло, на рентгені не видно, що там вже зрослось! Мені мій лікар з лікарні казав 3 місяці з гіпсом лежати! І дільничий, ваш колега, з цим погодився.
Він:
- Я вам кажу, знімайте гіпс, і пробуйте ходити, там все нормально.
Я:
- А ви за наслідки будете відповідати?
Він:
- А я вам не продовжу лікарняний!

Нє, ну нормальна розмова із пацієнтом? Я йому свої, цілком очевидні аргументи подаю, а він мене шантажує. Після цього я як добропорядний пацієнт покивала головою, мовляв, добре, так і зроблю. Він мені:
- Значить так: прийдете додому, наточите у ванну теплої води, ляжете у воду, розмочите гіпс і знімете його, можете взяти ножниці. І пробуєте ходити. Через 10 днів до мене на прийом. Усе зрозуміло?
Я:
- Ага.

Забігаючи наперед, я поясню всю абсурдність такого способу знімання гіпсу. Насправді гіпс, розмочивши його у воді, ви самі не зможете зняти. Нізащо. Бо для цього вам як мінімум треба буде не ножниці, а лікарські кусачки. Засохлий гіпс сам пацієнт зняти не зможе – крім самого процесу знімання, треба ще контролювати положення самої ноги, щоб нічого не задіти. Крім того, якщо у ванні ваш гіпс розмокне, ваша нога теж розмокне і гіпс вам прийдеться здирати з себе довго і нудно. Ідіотизм, як на мене.

Ввечері я позвонила своєму лікарю з лікарні, який мені ногу складав, і розповіла йому усю історію. Мій лікар порадив мені забути про усе це і подзвонити мені після 20 вересня, щоб домовитися про прийом, рентген і огляд.

Ясна річ, що гіпс я тоді не зняла, а спокійнісінько забила на усе вищесказане, і коли мій чоловік через 10 днів приніс мій лікарняний листок на продовження, лікар поцікавився, чи я ходжу. Мій чоловік розповів, що я нічого не знімала, а зніму гіпс тільки тоді, як мине 3 місяці. Був скандал, той лікар лютував, але на цьому всі його козні і закінчилися: через 2 тижні вийшов на роботу мій дільничий, який абсолютно без проблем продовжив мій лікарняний, а ще через тиждень, 27 вересня, мені у тій же 8-й лікарні успішно зняли гіпс. Причому знімав мій же лікуючий лікар, за допомогою вищеописаних кусачок і медсестри.

Добавлено через 7 минут

Частина друга. Власне реабілітація

Якось я читала на одному сайті історію про російського фрірайдера, який потрапив у лавину і зламав ногу. У своєму щоденнику він написав, що м’язи на нозі атрофовуються і втрачають чутливість через 8 тижнів після накладення гіпсу. Я ж пролежала у гіпсі усі 13 тижнів. Зрозуміло, що початок виходження із цієї хвороби був далеко не легким та багатообіцяючим.

Після зняття гіпсу я не змогла ходити ще цілий тиждень. Не могла, так як на ногу стати було неможливо – біль адська. І сама нога нагадувала більше слоняче копито, а не людську ногу – синюшно-коричнева, тверда, нерухома, бридка. Дивлячись на неї, було важко повірити, що з такою довбнею можна буде колись нормально ходити.

Щоб зняти набряк із ноги, я за порадою свого лікаря та людей, які мали подібну проблему, щовечора парила ногу у сироватці. Рецепт:

- купуєте на базарі сироватку, грієте її у каструлі до гарячої, далі вливаєте її у тазик і парите у тазику ногу. Малоприємна процедура, після неї нога стає масною і жирною, її треба змити теплою водою із господарським милом і намастити маззю із живокостом (бажано марки доктора Тайса).
- парите так десь на протязі двох тижнів, поки ваша нога спухла і страшна і ви вчитесь ходити.

Загалом мазь живокосту дуже помічна на початках, вона дійсно добре знімає набряк, однак у подальшому нею не слід зловживати, так як вона має здатність випалювати шкіру. Ще одна мазь, яка дає зігрівальний ефект - "Еспол", вона особливо помічна, коли ви собі розминаєте та самостійно розминаєте ногу.

Мій лікуючий лікар дав мені пораду взувати ногу у туфлю на невеликому каблуку і ходити у туфлі і з милицями по хаті, таким чином розминаючи її. Я так і зробила, і вже на 8-мий день змогла пересуватись по хаті без милиць, хапаючись за стіл, двері, стіни.

Вийшло це випадково: я щось готувала на кухні, відставивши милиці вбік (бо вони постійно падали не туди, куди треба) і потихеньку пересувалась-дотягувалась, шукаючи ті чи інші інгредієнти. Так непомітно я забула, що я без милиць і почала дуже обережно ходити. Ввечері мій чоловік прийшов з роботи і на порозі закляк, побачивши як я рухаюсь на кухні без сторонньої допомоги.

Ще через пів тижня ми з чоловіком та компанією поїхали у Закарпатську область у Пилипець на гриби. Ось на цьому фото я вже сама стою і ходжу, правда дуже погано ходжу, із накульгуванням та закидами як качка, однак вже сама видерлася без милиць на оглядовий майданчик у Міжгір’ї:



Поїздка у Пилипець та Ізу дуже багато дала мені у плані розходження ноги; стільки лазити самотужки мені ще не приходилось, тому прогрес у реабілітації був очевидний. Однак тоді моя ступня згиналася лише наполовину, так як я могла ходити тільки у взутті на платформі або на невеликому каблуку. Ходити на повній нозі я і далі не могла.

У середині жовтня мені закрили лікарняний листок, так як минуло більше 90 днів із моменту мого перебування на лікарняному. За законом, у такому випадку мене мають або звільнити, або я виходжу на роботу і за кулька днів відкриваю собі другий лікарняний. Тобто на роботі я маю показатися хоч на кілька днів, але показатися, а потім можу знову піти на лікарняний. Я так і зробила, хоча, походивши по сходах протягом години у нашому корпусі та позбиравши підписи у потрібних кабінетах, я зрозуміла, що працювати зараз я не зможу і мені буде потрібно ще мінімум 2 тижні, щоб оговтатись. Дали мені лікарняний, і я зайнялась наступним етапом реабілітації.

Проблема лікування пацієнтів зачасту полягає у тому, що людей досить часто тримають у невіданні, не надаючи їм достатньо інформації. Тобто тобі ніхто нічого не скаже, не порадить, поки ти не покладеш у кишеню місцевого ескулапа купюру із певним номіналом. А що робити, коли вже немає сили давати або коли банально вже немає що давати? Тобі пробуєш те, що за порадами знайомих, їм допомогло.

Тому я ніколи не думала, що направлення на озокерит та масаж мені прийдеться вибивати у мого дільничого, переконуючи його, що мені це життєво необхідно.

Відходила я 10 процедур на озокерит. Багато хто з поломаних зазначає, що йому це дуже допомогло; не знаю, я щось особливого ефекту від цього не відчула, крім того, що після нього моя нога починала одразу набрякати і важко взуватися у черевик.

Саме тут я і хочу зазначити другий народний метод, який є важливим у лікуванні. Це звичайна капуста. Коли ви вже ходите, нібито нормально себе почуваєте, однак ваша нога нестерпно набрякає під вечір, вам необхідно:

- купити невеличку капусту (підійде навіть така довга, як у супермаркетах, тільки не синя, тобто фіолетова);
- листки з капусти розкатати на столі качалкою для тіста або пляшкою, щоб капуста пустила сік;
- обкласти ногу пом’ятими листками капусти і завернути її у кульок (щоб не виходив сік), а кульок обгорнути еластичним бинтом. І лягти з цим компресом спати.

На ранок якщо набряк був сильним, листки капусти будуть сухими і зав’ялими, а ваш від вашого набряку не залишиться і сліду.

Після озокериту я одразу йшла на масаж у кабінет ЛФК, який, як і озокерит, знаходився у нашій же поліклініці. І саме масаж у моїй реабілітації зіграв визначальну роль, так як після перших семи сеансів я відчула, що нарешті моя дубова нога починає щось відчувати. Коли через 10 днів після сеансів масажу я приїхала на контрольний огляд у 8-му лікарню, мій лікар був вражений від того, як я почала ходити та як виглядає моя нога.

Я вийшла на роботу 4 листопада, однак на цьому мої сеанси масажу та відвідин кабінету ЛФК у моїй поліклініці не закінчились. Моя масажистка приймає по змінах (день зранку, день після обіду), і мені вийшло пристосуватись під її графік. Тож мій день зазвичай розділений навпіл: половину дня я на роботі, а половину дня я проводжу у поліклініці, де мені роблять масаж протягом 15-20 хв, а далі я займаюсь на тренажері (качаю стопу, віджимаючи гирьку з іншого боку), біля стінки, ходжу на носочках та виконую комплекс вправ для стопи і ніг загалом. Добре, що специфіка моєї роботи дозволяє таким чином планувати свій день.

Для чого пацієнту потрібен масаж і вправи після них – це насамперед потрібно для того, щоб у своєму подальшому житті тебе не турбували перепади погоди, ниття та болі у нозі. Чим краще розробиш свою ногу, тим краще будеш почуватись у майбутньому. Однак чимало людей цього не розуміють і не хочуть розуміти; найчастіше буває таке, що людям банально не вистачає часу цим займатись – і справді, про який ЛФК чи масаж може йти мова, коли ти два-три-чотири місяці провалявся у ліжку та на лікарняному, і тобі треба годувати дітей та сім’ю, думки про себе, любимого, відходять на задній план. Однак ніщо не заважає у вихідний піти до масажиста, півгодинки позайматись у залі і навіть зробити комплекс простих вправ вдома – і це допоможе, будьте певні. Не можна тільки забивати на це, махнувши рукою – це ваш орган і для того, щоб він вам вірно служив усе життя, ви повинні його берегти.

Багато хто вважає мене дивачкою та відверто мене не розуміє, коли чує, що я вже третій місяць по буднях ходжу у поліклініку до масажистки, і там займаюся у купі із всіма вправами на протязі двох годин. Але ж, блін, мені від цього суттєво краще і я не стою на місці, а намагаюсь поступово вилізти з тої біди, яку довелось пережити. Це не заскок, як комусь може видаватися, і не примха, це необхідність. Я не хочу як моя подруга, яка мала подібну травму, через рік після огортання від неї із слізьми на очах від дикої болі спускатися із буковелівської «двійки», так як на льоді вона не може себе контролювати як раніше, бо зусилля, які вона прикладає, вдаряють її по її слабкому місці – її поломаній у минулому нозі. Я хочу забути про цей жах і не згадувати його роки поспіль, тому прикладу всі зусилля, щоб з цього вилізти. Я розумію, що нога вже ніколи не буде такою, як раніше, але ж все залежить тільки від тебе і від того, наскільки ти будеш працювати над собою. (Чесно кажучи, думала, після Різдва все, не буду ходити. Однак не вийшло – нога почала знову дерев’яніти і стала гірше згинатись, тож довелося повернутись до вправ і масажу).

У сеансах масажу є теж своя специфіка – коли нога вже набуває більш-менш нормального вигляду, під шкірою у особливо важких місцях утворюється мозоль, який треба поступово розмасажовувати. Поступово цей мозоль рухається від однієї судини до іншої, таким чином виявляючи проблемні місця, на які має звернути увагу реабілітолог. Цей мозоль можна вивести спеціальним засобом – це аплікатор Ляпко (серія називається «Малиш») донецької компанії «Ляпко». Особливість цього аплікатора полягає у тому, що ви накладаєте його на ті місця, які вас болять. Про специфіку їх використання можна прочитати у Інтернеті, скажу лише те, що його можна накладати не лише на мозоль на нозі, а й на особливо болючі синці, забої тощо.

Отже, щоб зняти мозоль та болючість у нозі:
- купуєте у аптеці аплікатор Ляпко серії «Малиш» (така маленька гумова планочка з голками);
- купуєте у аптеці еластичний трубчастий бинт;
- надягаєте бинк на ногу, накладаєте під нього аплікатор на болюче місце і так сидите, ходите чи лежите протягом години-двох і більше, можна і цілий вечір.

Загалом усі ці довгі місяці я страшенно страждала від того, що не маю змоги відвідувати спортзал та займатись звичними для організму фізичними вправами. Треба сказати, що мій чоловік досить адекватно відреагував на мої щоденні ниття і таки зміг мені трохи вирішити цю проблему. Спочатку для того, щоб мої руки були здатні витримувати навантаження під час ходінь на милицях він купив мені гантелі, а згодом до арсеналу моїх засобів приєднався футбол – велика гумова куля для вправ на спину, хребет, руки та ноги. На фітболі навчилась качати ноги та стопи: я сідала на м’яч, розставляла ноги, потім по черзі піднімала то одну стопу, то другу, а потім цей процес пришвидшувала. Пізніше, коли моя нога вже могла краще гнутись, я почала стрибати на фітболі та робити вже більш розкутіші та важчі вправи.

У грудні я помітила, що набряків уже немає, однак нога на погоду чи після тривалого ходіння протягом дня починає дерев’яніти. Ну не згинається вона і все, ніби щось щемить її у стопі. Допомогла звичайна косметична глина, яка продається у кожній аптеці (ціна від 7 грн).

Рецепт:
- берете пакетик глини (будь-якої – синьої, білої, чорної тощо), розводите її 1 ст. ложкою оцту і трошки водою, далі мішаєте її до консистенції густого крему і накладаєте на хворе місце. Далі глина впитується шкірою і починає обсихати; під час обсихання ви можете спокійно займатись своїми хатніми справами. Глина сохне десь із годину-півтори, ви побачите, коли вона вже почне світлішати і обсипатися, тоді змиваєте ногу теплою водою з господарським милом і витираєте. Якщо шкіра стане дуже сухою, можна змастити її нежирним кремом.
- таку процедуру слід робити раз у 2, а то й 3 дні, так як глина має здатність висушувати шкіру. Тож не варто дуже захоплюватись.

Що ще має допомогти у вашій реабілітації:
- роликовий масажер для ніг – як механічний, так і електричний, з водою та іншої фігнею. Займаюсь на механічному, приємна процедура, дуже допомагає, коли ноги ввечері дерев’яні та стопа не гнеться.
- вправи на піднімання та опускання стопи, які я описувала вище. Можна робити на фітболі, можна просто сидячи на табуретці.
- вправи біля гімнастичної стінки – на розтяжку ніг, як танцівниці чи балерини. Потім дуже болять ікри, але воно того вартує.
- якщо це тепла пора року – велосипед, якщо холодна – тренажер у залі на манер велосипеду.

Стосовно лікування – якщо чесно, хочу з’їздити у Солотвино та поплавати у місцевих солоних озерах; читала колись у газетах та в неті, що це дуже допомагає зрощенню та зміцненню кісток. Море теж рекомендується, як-не-як, щоденні соляні ванни.

Сьогодні Рижик запитала мене, чи не страшно мені після мого невдалого походу їхати у гори. Ні на мить не задумуючись я випалила щось у цьому роді.

Насправді не страшно їхати у гори – чого ж, горами треба насолоджуватися і саме так, як на мене, весь страх і пропадає, так як навпаки, жити хочеться!

А страшно насамперед, коли ти щодня виходиш на вулицю, бачиш залиті льодом та припорошені снігом вулиці і розумієш, що тобі треба по цих вулицях йти до маршрутки, трамваю, тролейбуса; коли ти боїшся послизнутися, так як кожен різкий рух віддає тобі у твою ногу, коли ти боїшся, щоб не впала людина, яка йде поруч, так як вона може мимоволі підбити тебе і ми обоє можете впасти. Тобто набагато страшнішими є реалії нашого життя, які нас оточують і у яких ми змушені жити.

Життя, виявляється, небезпечна штука і ми над цим дуже рідко задумуємося. Однак, як показує наше життя, людина за своєю суттю є екстремалем, інакше як пояснити те, чим ми всі з вами займаємося у вільний час? :wink:

[Татьяна]

Ваша історія відкрила мені очі. Я здогадувалась, що перелом ноги- це щось страшне, але ТАКОГО я й не уявляла. Мої щирі співчуття і захоплення Вашою мужністю і наполегливістю в намаганнях подолати наслідки.

А чому вдруге кістку вправляли без наркозу- по якихось медичних показаннях чи в чому причина такого знущання над людиною?

І невеличкий коментар- на лікарняному можна бути 4 міс. без загрози звільнення.

[Jolie]

Коментар від Татьяна

Ваша історія відкрила мені очі. Я здогадувалась, що перелом ноги- це щось страшне, але ТАКОГО я й не уявляла. Мої щирі співчуття і захоплення Вашою мужністю і наполегливістю в намаганнях подолати наслідки.

А чому вдруге кістку вправляли без наркозу- по якихось медичних показаннях чи в чому причина такого знущання над людиною?

І невеличкий коментар- на лікарняному можна бути 4 міс. без загрози звільнення.

Дякую . Рада, що сьогодні мені відписалось багато людей, яким моя розповідь домопогла.

Чесно кажучи, я вже не надто добре пригадую, чому завідуючий та вирішив; здається, як мені потім казав мій лікар, я мала відчувати, що болить, а що ні, де болить, а де ні. А у реалі ця процедура дійсно виглядала як знущання, це дійсно так.

А з лікарняним мене тоді дійсно налякали, сам же дільничий його закрив через 104 дні здається, бо більше не хотів продовжувати і все; від цих лікарів у поліклініках самі лише проблеми замість допомоги. Однак цю проблему мені вдалося залагодити - я нібито вийшла на роботу на 4 дні і знову пішла на лікарняний, на цей раз на 2 тижні, і вже потім повернулася до праці.

[Vredinka]

эээ.. короче, тут такое дело..
После первой же недели активного катания в этом сезоне (которое включало прыжки с кочек и трамплинов, джиббинг, неудачные приземления)
у меня на левой голени впереди появилось выступающее уплотнение диаметром сантиметра три и высотой примерно в полсантиметра. Порывшись в интернете
определила, что это по идее воспаление надкостницы, или травматический периостит. Никаких признаков жизни эта фигня не подавала и не подаёт
(поэтому я даже не сразу её обнаружила), не болит, не чухается, ничего подобного не делает)
Поскольку никак, кроме как эстетически, эта фиговина меня не тревожила, то я на неё забила. Но учитывая то, что месяц она уже не проходит, то я начинаю потихоньку суетиться
Ботинки у меня мягкие. Очень. Но учесть нужно то, что последний месяц я каталась почти 7 дней в неделю по многу часов (было 2 перерыва по 5 дней).
Непосредственно после катания эта выпуклость на надкостнице как бы исчезает (разбивается ботинком, судя по всему), но наутро опять тут как тут. Появляется в месте, где верх язычка встречается с лапкой.
Коллеги, подскажите, плиз, чо с этим делать? К какому врачу сходить? Чем намазать?
П.С. Длительные пеперывы в катании (больше недели) не предлагать - эта миссия невыполнима
Заранее благодарю за хелп

[waterboy]

Есть вариант прикладывать компрессы из свежей капусты на ночь.
Снимает воспаление и оказывает рассасывающий эффект.

[Pertutto]

Коментар від waterboy

компрессы из свежей капусты на ночь.
... оказывает рассасывающий эффект.

Странно. стереотипы говорят о другом. Или ты со своим интересом, Врединке капусту подсовываешь?:wink:

[Варонка]

Врединка, сходи к врачу, зубы он тебе не вырвет ))
а то вся эта самодиагностика с помощью интернета - это как-то не очень).